Rada Lia - Зоряна та двері в просторі, Rada Lia

Розділ 27. Візит Ліди до батька

Після того як Ліда провідала свого нікчемного, на її думку, й такого звичайного брата, вона вирішила навідатися також і в село до батька. Дівчина мала намір з’ясувати, що там за таємнича історія була з магічним перснем й чому без нього вона помре та перетвориться на попіл. 

Побачивши на порозі доньку, батько спершу досить радо її зустрів. На обличчі в нього з'явилася тепла посмішка:

— Як ти? Як здоров'я, доцю? — почав з цікавістю розпитувати він. 

Хвора та змучена мати в цей час лежала в хаті й навіть вийти на двір до доньки не змогла. Ліді було її не жаль. Вона народилася лише звичайною людиною, харчовим продуктом для таких особливих створінь як Ліда та її тато.  

Коли дівчина перейшла до того, що цікавило її найбільше, батько раптом поглянув на неї з підозрою та підсунув свою руку з перснем ближче до себе. А потім холодно відповів:  

— Так, ти маєш рацію. Без цього персня через сім років ти вмить постарієш та помреш, якщо в тебе не буде достатньо накопиченої енергії. Така ціна за твою особливість, здібності та вроду. Нічого просто так нікому не дається. Ти можеш відібрати його в іншого, слабкішого за тебе чародія, тоді будеш жити довго, як я. Можеш жити вічно, якщо захочеш. Але навіть з перснем тобі доведеться постійно витягувати енергію з людей, щоб мати гарний вигляд та сили для чаклування. Без нього ти проживеш рівно стільки, скільки в тебе буде накопиченої енергії, а потім зникнеш безслідно, як і не було. Ще є варіант — посвячувати в темні чаклуни дітей зі здібностями. Вони повинні будуть забрати енергію, тобто вбити за допомогою своїх природних сил іншу істоту й цим вчинком зробити вибір в сторону зла. Тоді, за кожну таку дитину ти отримаєш додаткових десять років життя. 

Ліда приголомшено дивилася на батька. Вона не думала, що він наважиться сказати це їй прямо в обличчя й зізнатися, без будь-яких докорів сумління, в тому, як з нею вчинив. Від гніву, що пожирав її зсередини, вона насупилася й стиснула пальці рук в кулаки. Виходило, що цей старий триклятий бовдур все-таки надурив її. Він ніколи її не любив і просто скористався Лідиним магічним даром, щоб здобути собі додаткові роки життя. 

Все, що Ліда хотіла у своєму житті й заради чого пройшла посвячення в темні чаклунки — це, щоб він її любив. На очі навернулися сльози. Батько прекрасно знав, що вона скоро помре та навіть пальцем не поворухнув, щоб їй допомогти цього уникнути чи хоча б попередити про небезпеку. А вона ж йому так довіряла! «Я помщуся тобі, — гнівалася подумки. — Я заберу саме твого персня разом з нікчемним старечим життям».

Ліда стрімко вибігла з батьківського двору, не озираючись, й дістала візитку з кишені. На ній червоними чорнилами на чорному фоні було надруковано номер телефону та ім’я «Амадін». «Що за дивне ім’я?» — знизала плечима Ліда, туго зав’язала пояс на плащі й поїхала додому, вирішивши найближчим часом йому обов’язково подзвонити.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍