Кері Блек - Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек

- Говарде, - почала я та зустрілась зі щирою посмішкою цілителя. - Я вдячна, але…

- Ніяких, але! - торкнувся він моєї руки та я прослідкувала, як його тепла долоня майже повністю накрила мою. - Хіба не можу подарувати дамі, яка мені подобається подарунок? І, Каро це без ніяких натяків на щось більше, лиш вияв мого захоплення тобою. Твоєю красою, розумом, винахідливістю, мудрістю, сьогодні навіть відвертістю, - він лукаво закусив губу. - Коли я вперше тебе побачив, мені здалось, що новий світ відкрився моїй душі. Каро, я не приховую, що маю славу бабія, та з тих пір, як ми познайомились думав лише про тебе. 

Мені стало так ніяково. Якщо я зараз нічого не скажу це дасть йому шанс, а якщо відмовлю то плакали і патент і навіть зілля зцілення. Без сильної світлої магії я не впораюсь. 

І що робити?

Визначити, що для мене зараз головніше. Інакше я нічого не досягну. 

- Говарде, - я забрала руку. - Ми не можемо продовжувати цю розмову. І ці зустрічі не доречні, - я швидко глянула на прекрасний вид з вікна, який вже не здавався таким прекрасним.

- Чому? - дійсно здивувався Говард. 

- Тому, що мої почуття не відповідають твоїм.

- Це для тебе занадто швидко? - зрозумів по своєму він мої слова. 

Я зробила глибокий вдих та випалила на одному диханні. 

- Це для мене не доречно, я не хочу абсолютно ніяких відносин. Чесно зізнатись, я хочу, щоб ви залишили мене в спокої. Всі ви! Знаєш, як не приємно коли в тобі бачать тільки сексуальну ляльку. Ви, як два бика з Майклом, це відверто дратує, а ще й Занкус… І, щоб нормально з вами поговорити я маю погоджуватись на побачення. 

Я важко дихала. Давно хотіла їм це висказати. 

Погляд Говарда був задумленим та похмурим. Не зручна пауза повисла в повітрі. Я хотіла дістати гаманець, щоб заплатити та піти, але…

- Не ображай мене ще більше, Каро, - Тукрокс встав з-за столу та підійшов до мене. Він однією рукою сперся на мій стілець, а іншою накрив гаманець. - Найбільше вразило те, що ти подумала немов я допоможу тобі тільки, якщо переспиш зі мною. Та це не ображає мене, а лиш тебе. 

- Що? - я підняла очі до нього в повному нерозумінні. Схоже відмова йому не сподобалась. 

Він навис наді мною та в його очах блиснули вогники. Щось мені це не подобається. 

- Ти вбила останню надію на кохання, залишивши порожнечу в моєму серці, - промовив він тримаючи руку на моїй сумці. 

- Звалювати на мене відповідальність за свої сподівання? - сьогодні відвертість досягла максимального значення. - Це низько, Говарде. 

- Ти хочеш мене звинуватити, в тому що я засмучений? - Говард скинув бровою. - Моя помилка лиш в тому, що я очікував плодів від дерева здатного приносити лише квіти. 

Правда це яд, який рано чи пізно нас вбʼє. 

- Все досить! - різко піднялась з місця та хотіла послати його до демонів.

- Використала мене задля того, щоб більше дізнатись про Майкла? - він схопив мене за руку та стиснув запʼястя. - І це я низько чиню, Каро? По крайній мірі я на побачені не говорю про іншого. Чому  ти не з ним зараз? Га? Не запросив? Чи він тільки до ліжка запрошує? 

Ну це вже ні в які рамки не лізе. Це він наполіг на побаченні. Звісно, я розуміла, що приблизно таке може статись на цій зустрічі, зважаючи на заклинання правди, та надіялась, що змогу запобігти цьому. Мій погляд опустився за запʼястя, яке почало червоніти. 

- Мені боляче, - я смикнула руку та він навіть не думав відпускати.

- А мені не боляче, Каро? Фліртувала зі мною, заманювала, а сама на Майклові стрибала! Що? Поїдеш зараз до нього? Побачення з двома в один день? І, як тебе після цього називати? - він скривився та зверхньо фиркнув.

Всього лиш одна відмова та разюча правда, здатні показати людину зовсім з іншого боку.

- Та пішов ти! - зціпила зуби та мій погляд перемістився позаду Говарда.

Краєм ока побачила знайому фігуру чоловіка. Світле довге волосся, виразні вилиці та очі, які схопили мій погляд. Він повільно похитав головою з боку в бік та примружився. Мітка на запʼясті наче під напругою пропускала колючі імпульси. Було не боляче, лиш не приємно, скоріше за все це для привернення уваги.

На мить затамувала подих, не вірячи, що король демонів зʼявився посеред залу повними гостей. Чи можливо це моя підсвідомість грає зі мною в злий жарт? Тільки но я подумала про це, Асмодей розвіявся наче його там і не було.

- Каро? - Тукрокс помітив моє збентеження та прослідкував за моїм поглядом та не побачивши нічого, повернувся до мене. - Каро, я не знаю, що на мене найшло, - відпустив мою руку, залишивши червоний слід.

- Правда, - коротко відповіла йому, потерши запʼястя. 

Я неоднозначно глянула на Говарда. Мені було, що сказати, і головне я хотіла йому висказати та в останній момент стрималась.  Без пояснень розвернулась так і не залишивши коштів, хотів заплатити, нехай платить.

А тепер черга Майкла, дізнаватись правду…

Від автора: 

Візуалізація до розділу: