LikoDan - Рукопис Оману , LikoDan

Розділ 17: Атака демонів

 

Темрява у Сховищі Забутих Писань ставала дедалі густішою, коли Лін Сяо, Лі Мін та Юй досліджували стародавню книгу на постаменті. Їхні рухи були обережними, а слова ледь чутними. Вони знали, що кожен звук може стати сигналом для небажаних гостей.

Юй перегортала сторінки книги, її пальці обережно торкалися древніх символів. Вона зосереджено читала, намагаючись знайти відповідь на запитання про Рукопис Омани.

— "Ці записи… здається, тут описується, як створювався Рукопис," — тихо промовила Юй, її очі не відривалися від сторінок. — "Але тут бракує деталей."

Лі Мін схилився поруч із Лін Сяо, його погляд був сповнений тривоги. Він не міг позбутися відчуття, що вони не самі.

— "Тобі не здається, що тут занадто тихо?" — запитав Лі Мін, намагаючись зберігати спокій.

Лін Сяо подивилася на нього, їхні погляди зустрілися, і на мить їй здалося, що весь світ зупинився. Вона відчула дивну теплоту, яка огортала її серце, але не могла визначити, звідки це почуття взялося. Лі Мін посміхнувся, ніби намагаючись підбадьорити її, і це принесло їй легке полегшення.

— "Може, ми… дійсно знайшли спокійне місце," — припустила вона, але в її голосі була частка сумніву.

Але ця ілюзія швидко розвіялася, коли в повітрі з’явилося різке відчуття холоду. Світло факела почало мерехтіти, а потім згасло, залишивши їх у майже повній темряві.

— "Це не може бути добре," — прошепотів Лі Мін, інстинктивно хапаючись за свою зброю.

І раптом зі стін почулися дивні звуки, схожі на шелест, і тіні почали рухатися. Юй швидко схопилася за меч, її очі звузилися в пошуках джерела небезпеки.

— "Вони тут," — тихо сказала Юй, напружуючи м’язи. — "Демони знайшли нас."

З темряви виринули демонічні фігури. Їхні обличчя були приховані, а очі світилися червоним світлом, мов вогні пекла. Вони оточили групу, готуючись до атаки.

— "Ви не підете звідси живими," — пролунав голос одного з демонів, і в його словах була лише ненависть.

Лі Мін кинувся вперед, намагаючись відбити перших нападників, але демони виявилися спритнішими, ніж він очікував. Юй встигла заблокувати кілька ударів, використовуючи свою майстерність і грацію, але їх було забагато.

Посередині залу, із темряви, виступив демон, якого вони ще не бачили. Це був Лан-Зоу — Тіньовий Принц, якого Лін Сяо бачила у своїх видіннях. Він був високим і струнким, із блідим обличчям і золотистими очима, що палали від злості.

— "Я так і знав, що знайду вас тут," — промовив Лан-Зоу, його голос лунав мов шепіт у темряві. — "Рукопис Омани — це наш ключ до перемоги."

— "Ми ніколи не дозволимо вам використати його," — відповіла Юй, її голос був твердим, але в очах можна було помітити тривогу.

— "Ви не в змозі зупинити нас," — відповів Лан-Зоу, і раптом із його руки виринула темна енергія, яка перетворилася на блискучу стрілу.

Стріла швидко полетіла в напрямку Лін Сяо, і в той момент здавалось, що час зупинився. Лі Мін, який стояв поруч із нею, не встиг навіть зреагувати.

— "Ні!" — вигукнув він, кидаючись до неї, але вже було пізно.

Стріла влучила в Лін Сяо, і вона відчула, як її тіло пронизує крижаний холод. Вона поглянула на Лі Міна, намагаючись щось сказати, але сили покинули її. Вона впала на коліна, а потім почала розчинятися, мов дим на вітрі.

— "Лін Сяо!" — кричав Лі Мін, намагаючись втримати її, але її тіло розтануло у повітрі.

Юй намагалася кинутися до неї, але демони схопили її. Вони швидко і майстерно обмотали її тонкими чорними ланцюгами, які світлися темною енергією. Вона намагалася боротися, але сили її покинули.

— "Заберіть її," — наказав Лан-Зоу своїм підлеглим. — "І заберіть Рукопис."

Лі Мін намагався прорватися, але демони обрушилися на нього. Він відбивався з усіх сил, але їх було занадто багато. У своїй відчаї він лише бачив, як демони забирали Юй, залишаючи його самого в залі.

— "Юй!" — кричав він, але звук його голосу розчинився у темряві.

Демони зникли так само раптово, як і з’явилися, забравши із собою Юй та Рукопис. Лі Мін стояв на колінах, відчуваючи, як безпорадність і відчай охоплюють його. Він втратив Лін Сяо, і тепер забрали ще й Юй. Його розум намагався знайти відповіді, але перед очима стояв лише образ Лін Сяо, яка розчиняється в повітрі.

Раптом у залі з’явилося яскраве світло. Лі Мін підняв голову і побачив групу богів, серед яких був старший бог Шен. Він підбіг до Лі Міна і допоміг йому піднятися.

— "Де вона?" — запитав Шен, його голос був суворим. — "Де Лін Сяо?"

— "Вона… вона зникла," — відповів Лі Мін, його голос тремтів. — "Вони забрали Юй… і Рукопис."

Боги мовчали, але їхні обличчя відображали розуміння того, що сталося. Вони знали, що демони не зупиняться на цьому і що тепер доля світу була ще більшою мірою в руках темних сил.

Старший Шен поклав руку на плече Лі Міна.

— "Ми повинні рухатися далі," — сказав він, його голос був тихим, але твердим. — "Це ще не кінець."

Лі Мін відчував глибоке спустошення, але в душі він знав, що повинен продовжувати боротися. Десь у глибині серця він відчував, що Лін Сяо все ще жива, що вона може повернутися. Але тепер йому належало знайти шлях до перемоги, навіть коли все здавалося втраченим.

Теплі спогади про Лін Сяо тримали його на плаву, і він розумів, що їхні почуття були глибшими, ніж він міг собі уявити. Ця тонка нитка надії та любові тепер була єдиним, що втримувало його від падіння у відчай.

— "Ми знайдемо їх," — прошепотів Лі Мін, дивлячись у далечінь, де зникли демони. — "Я обіцяю, Лін Сяо, я тебе знайду."

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍