Arachne - Втрачені в космосі , Arachne

— Вони живі… — прошепотів хтось позаду, не вірячи своїм очам.

Ліра першою виявилася поряд, її руки піднялися, щоб допомогти нести капітана, але Рем лише кивнув на Зейна та Кейлі.

— Допоможи йому, — коротко кинув він, вказуючи на Зейна, який ледве переступав через валуни.

Ліра, скинувши на нього розгублений погляд, кивнула і підбігла до Зейна, підхопивши Кейлі за плечі, допомагаючи йому утримувати рівновагу.

- Вона дуже слабка, - сказала Ліра, голос її затремтів від хвилювання. — Їй терміново треба допомогти.

— У нас ще є медикаменти? — різко спитав Зейн, навіть не обертаючись, намагаючись стежити за станом Кейлі.

— Небагато, — прошепотіла Ліра, дивлячись на рани дівчини. — Ми повинні доставити її до табору якнайшвидше.

Зейн коротко кивнув і, міцніше притиснувши Кейлі до грудей, побіг уперед. Його ноги ковзали по камені, дихання стало важким, але він не зупинявся. За ним слідували Лі та Рем, акуратно ведучи капітана, який насилу переставляв ноги.

Вони поспішали щосили, минаючи печери та кам'яні арки, здригаючись щоразу, коли десь далеко лунав гул чи гуркіт. Вони знали, що ця планета не прощає слабкості та повільності. Кожна мить зволікання могла обернутися трагедією. Тіні величезних кристалів, що сяяли в їхньому невірному світлі, ніби зловісно спостерігали за кожним їхнім кроком, нагадуючи про ту смертельну небезпеку, що ховалась у глибинах цієї планети.

Вони продовжували йти, не зупиняючись, доки опинилися на краю печери, де розташовувався їхній тимчасовий табір. Місцеві кристали випромінювали м'яке світло, осяючи широку галявину. Тут їх уже чекали, члени екіпажу, що бігли до них, з тривогою дивилися на капітана і Кейлі.

- Покладіть її сюди! — вигукнув один із медиків, вказуючи на імпровізований лазарет — кілька чистих покривал, розстелених на землі та оточених залишками рятувальних капсул.

Зейн обережно опустив Кейлі на покривало, і вона скрикнула від болю, коли її нога зачепила камінь. Медики одразу ж підскочили до неї, заходилися перевіряти пульс і тиск, не звертаючи уваги на її слабкі спроби відсторонитися.

— Аеоне, ви теж повинні лягти, — суворо сказав Лі, дивлячись на капітана, який ледве тримався на ногах.

— Я… — почав Аеон, але тут же похитнувся, і Рем встиг підхопити його, утримуючи на місці.

- Чуєте? Лягайте. Не змушуйте нас робити це насильно, капітане, — додав Лі, невесело посміхаючись.

Аеон неохоче кивнув і, коли Рем допоміг йому лягти на сусіднє покривало, заплющив очі. Тіло його ніби вмить обм'якло, віддаючись на волю зцілення.

Зейн стояв поруч з Кейлі, його погляд був прикутий до її блідого обличчя. Все навколо ніби пішло на другий план — тільки вона, її тремтяче дихання і слабкий рух вій.

— Ми врятувалися… — прошепотів він, ніби повторюючи це не тільки до неї, а й собі. - Ми виберемося звідси. Обіцяю…

Зейн стояв трохи віддалік, уважно спостерігаючи за тим, як медики метушливо обробляють рани Кейлі. Один з них, молодий чоловік зі стомленим обличчям і скуйовдженим волоссям, акуратно накладав стерильну пов'язку на глибокий поріз у неї на боці. Поруч інший медик - жінка в рваному скафандрі, орудувала гіпсовими бинтами, обережно фіксуючи ногу Кейлі.

— Ну, як вона? — нарешті, не витримавши, спитав Зейн, його голос пролунав хрипко від напруження.

Молодий медик, підвівши погляд, струснув головою.

— Стан стабільний, але... — він затнувся, дивлячись на свого напарника.

- Але що? - різко спитав Зейн, його руки мимоволі стиснулися в кулаки. — Говоріть прямо.

- У нас дуже мало ліків, - вставила жінка-медик, продовжуючи накладати гіпс на зламану ногу Кейлі. — Для цього потрібні сильні знеболювальні, але їх практично не залишилося. Якщо вона прийде до тями, їй доведеться терпіти пекельний біль.

Зейн схилився над Кейлі, його обличчя спотворилося від занепокоєння. Її бліді губи трохи ворухнулися, але очі залишалися закритими. Він знав, що пробудження буде болючим, особливо з такими ранами.

— І що робити? - спитав він, його голос пролунав глухо.

Медик завмер, а потім з обережністю промовив:

— Найкраще покласти її в анабіозну камеру. — Він вказав на обшарпану шлюпку медиків, припарковану біля табору. — У нас збереглася одна, у медичному відсіку. Це єдине, що зможе стабілізувати її стан тривалий час. Місяць може більше, поки ми не знайдемо безпечніше місце або ліки.

Зейн насупився, пильно дивлячись на шатл. Він згадав, у якому стані знаходилася ця рятувальна шлюпка — викручена, пошарпана бурями та аварійними посадками. Вона виглядала так, ніби будь-яка дія зсередини або зовні могла розвалити її на частини.

— Ти певен, що ця камера гаразд? - Він недовірливо глянув на медика.

- Ми перевіряли її кілька днів тому, - жінка кивнула, не підводячи голови, зосереджено фіксуючи останній виток гіпсу на нозі Кейлі. — Вона все ще функціонує, незважаючи на те, що зовнішня обшивка у жахливому стані. Це найкраще, що ми можемо запропонувати зараз. Без неї Кейлі ризикує...

Вона не домовила, але Зейн і так зрозумів, що хотіла сказати медика. Він стиснув зуби, усвідомлюючи безвихідь становища. В голові промайнула думка про те, як багато їм уже довелося втратити, і яка тендітна грань поділяє їх усіх від загибелі.

— Гаразд, — промовив він, намагаючись заспокоїти тремтіння в голосі. — Якщо це їй допоможе... Покладіть її туди.

Медики швидко переглянулися, а потім почали акуратно готувати Кейлі до переміщення. Жінка від'єднала переносний монітор від грудей, замінюючи його на невеликий капсульний датчик, який дозволить контролювати стан в анабіозній камері. Молодий медик, закінчивши з накладенням пов'язок, піднявся і вказав Зейну на невелику каталку, яку привезли з того ж медичного шатла.

— Чи допоможеш мені? — спитав він, глянувши на знесиленого Зейна. — Нам треба перенести її акуратно.

Зейн кивнув, проковтнувши грудку в горлі, і підхопив Кейлі за плечі. Її тіло було несподівано холодним та легким. Молодий лікар обережно підхопив її за ноги. Повільно крок за кроком вони перемістили Кейлі на каталку. Вона слабо застогнала, але очі так і не розплющила.