Юні Хонг - Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту, Юні Хонг

вони розмовляють повільніше? Або вони, вочевидь, використовують нунчі — наприклад, відповідають на будь-які негативні ознаки в мові тіла співробітників так: «Мені дуже цікава ваша думка».

Помічайте подібні подробиці, і ви дізнаєтеся про політику компанії значно більше, ніж з особистих розмов із кожним окремим співробітником щодо всього, що відбувається у фірмі.

Спостерігайте й дослухайтеся, дослухайтеся, дослухайтеся. Два ока, два вуха, один рот.

Нунчі та спілкування на роботі

Наступного разу, коли у вас на роботі влаштують вечірку чи корпоратив, спробуйте ось що: зайшовши в кімнату, зупиніться біля дверей, перш ніж почати говорити з кимось. Уважно придивіться до кімнати загалом, ніби потім вам потрібно буде її намалювати. Хто присутній, де вони стоять? Чи можете ви пояснити їхню поведінку на основі того, що знаєте про них? Можливо, мова їхніх тіл свідчить про інші ієрархічні відносини, ніж ви могли б передбачити на основі штатного розпису? Хто тиняється біля стола з їжею? Хто кружляє навколо випивки? Хто тримається ближче до шефа?

Проаналізувавши ситуацію в приміщенні, ви дізнаєтеся про атмосферу в компанії значно більше, ніж з опису фірми на сайті.

Як попросити про підвищення зарплати

Теа зайшла до керівниці свого відділу, пані Балакухи, щоб попросити про більшу зарплату. Їй уже запропонували підвищення, але нова зарплата ще не обговорювалася.

Як скаже вам будь-який досвідчений перемовник, варто дізнатися, про який діапазон ідеться, перш ніж називати конкретну суму. Це означає, що потрібно використовувати правило нунчі № 4: «Ніколи не нехтуйте змогою помовчати». Якщо ви просто слухатимете, співрозмовник сам скаже вам усе потрібне, перш ніж ви запитаєте його про це.

З попереднього спостереження за поведінкою пані Балакухи Теа знає, що та просто не може помовчати. Якщо в кімнаті запанує тиша, пані Балакуха почуватиметься змушеною заповнювати її звуками власного голосу. Тож Теа просто сіла за стіл і сказала: «Я хотіла б поговорити про зміни в моїй зарплаті у зв’язку з нещодавнім підвищенням».

Після цього вона замовкла — і Балакуха змушена була якось заповнити тишу: «Я розумію, ви засмучені, що торік ми не проіндексували вам плату на три відсотки у зв’язку з підвищенням споживчих цін».

Теа насправді й гадки не мала, про що говорить Балакуха. Але мовчала далі. Звісно ж, її керівниця вимушена була базікати.

«Що ж, я розумію, — продовжила вона (ще раз наголошую: Теа не промовила жодного слова, вона навіть не знала про своє право на індексацію). — Індексація за два роки мусила б призвести до підвищення заробітної плати на шість відсотків, але чи можемо ми говорити про щось більше?»

Теа мовчала. «Я маю на увазі, — не змовкала Балакуха, — що не зможу гарантувати вам шестизначну суму чи щось таке, це на двадцять п’ять відсотків більше, ніж у співробітника з найвищою заробітною платнею у вашій команді!»

Дінь-дінь-дінь! Саме цих слів Теа й чекала. Не усвідомлюючи цього, Балакуха повідомила їй точний діапазон підвищення заробітної плати, якого Теа може сподіватися. Щонайменше — підвищення рівня плати на шість відсотків. Щонайбільша сума — вісімдесят тисяч доларів (саме стільки, на думку Теа, отримує співробітник з найвищою зарплатою в її команді, судячи зі слів Балакухи: «шестизначна сума» — це сто тисяч доларів). Вона розуміла, що компанія запропонує їй менше, проте однаково можна домовитися про прийнятне підвищення. Так і сталося. Зрештою Теа домоглася підвищення на двадцять відсотків, а оскільки Балакуха розкрила перед нею карти, Теа отримала дорогоцінну змогу переконатися в тому, що не схибила.

Кажуть, що справедливі переговори не починаються доти, доки принаймні одна зі сторін не обуриться через пропозицію іншої. Якщо ваш керівник шокований сумою, яку ви називаєте, не лякайтеся. Це означає, що ви все зробили правильно.

Погодження нових працівників

Бувають на світі такі гидотні купи лайна, яким удається прикидатися людьми, ще й убиратися в гарні ділові костюми. У будь-яку фірму, де я працювала, зазвичай намагалися влаштуватися щонайменше п’ять таких вилупків. Ризикну припустити, що такі є у вас у компанії. Одна річ, якщо ці співробітники вже працювали там до вас. Але якщо вам пощастило проводити співбесіди з претендентами на вакантні посади, стовідсотково використовуйте нунчі — не лише для того, щоб оцінити кандидатів, але й для того, щоб переконати інших колег, якщо когось на роботу брати не варто. Такі перевертні завжди намагаються ще й друзів своїх улаштувати, тож навіть один вилупок — це вже занадто. Крім того, їх чомусь надзвичайно складно звільнити.

Люди повсякчас брешуть у резюме, а отже, якщо ви відповідаєте за набір нових кадрів, тримайте нунчі напоготові. Частина проблеми полягає в тому, що на першому етапі відбір резюме часто здійснюється автоматично за допомогою комп’ютерної програми. Якщо в резюме містяться потрібні ключові слова, передбачені менеджером з набору персоналу для цієї вакансії (наприклад, JavaScript[54], «телемаркетинг» або «менеджмент»), алгоритм спрямує його у відділ роботи з персоналом. А якщо таких слів немає, кандидат автоматично отримає відмову. Через це претенденти на вакантні посади зазвичай пишуть у резюме про навички, якими не володіють, оскільки бояться, що комп’ютерна програма автоматично виключить їх із процесу розгляду претендентів. На жаль, через це поширилася практика брехати про всі аспекти досвіду, описаного в резюме.

Некваліфіковані фахівці з відділу кадрів розглядають резюме як формальність. «У мене гарне передчуття щодо цього кандидата, — кажуть вони. — Мені сподобалося, як він міцно потиснув мені руку». Ось і все. Проте справжнє використання нунчі не передбачає виключно аналізування мови тіла й погляду кандидата. Воно передбачає ще й зчитування — буквально! — натяків, які містяться в тексті резюме. Цей документ дає вам змогу створити цілісний образ людини, яка прийшла до вас на співбесіду. І якщо образ не складається, забудьте про «гарне передчуття». Не треба ігнорувати й той факт, що ваші «передчуття» щодо претендента на посаду можуть ґрунтуватися на неусвідомлюваних упередженнях щодо його статі, національності, зовнішності й інших рис, вплив яких на сприйняття людини ніхто не захоче визнавати.

З власного досвіду можу сказати, що мене доволі часто намагалися зупинити, коли я хотіла відмовити кандидатові через брехню в резюме. «Що тут такого?» — заперечували у відповідь на мої побоювання колеги, яким претендент сподобався. Але менеджер із персоналу знає, що певні дрібниці у поведінці кандидата свідчать про значно більші проблеми. На жаль, соціальний тиск змушує людей почуватися аж надто прискіпливими, коли вони кажуть, що така поведінка про щось «свідчить».

Наприклад, мені здається, що люди, які вказують у резюме про «вільне володіння» мовою, якої насправді не знають, завжди потім виявляються першорядними шахраями.

І не треба виправдовувати таких людей, мовляв, «вільне володіння мовою» — це суб’єктивна категорія. Ви з глузду з’їхали? Це аж ніяк не суб’єктивна категорія! Деякі люди стверджують, що вільно володіють мовою, хоча насправді ледве можуть замовити цією мовою вечерю в ресторані. Насправді, мені в цьому вбачається неповага до інших культур: брехня щодо вміння говорити будь-якою мовою, що досі існує, знецінює здобутки