Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

Еллі, звучачи ображено. «Я просто намагався допомогти». Він розвернувся й поплентався до подвійних скляних дверей — маленька рожева повітряна кулька, спущена випадковою несправедливістю.

«Почекай!» — гукнула йому навздогін Кіра.

Еллі обернувся.

«Можливо, ти можеш мені допомогти», — сказала Кіра. «Я… гм, я хочу відвідати когось, хто тут живе».

“Кого?” – сказав Еллі. «Напевне я їх знаю. Я знаю всіх у цій будівлі».

Він сказав це з деякою самовпевненістю. Він був просто дитиною, подумала Кіра, намагаючись знайти брехню. Дитину не так важко обдурити. Але в кінці вона сказала: «Мого… мого брата».

Еллі насупився на неї. «Хто твій брат? Ти сестра Джека? Ти не схожа на Джека. Ти сестра бойфренда Джека? Ти теж на нього не схожа».

«Це складно, — сказала Кіра. Вона навіть не знала, яке ім’я використовує Магі. «Він… Слухай, я маю номер квартири. П’ять».

“О!” сказав Еллі.

«Що?»

«Ти сестра Магнуса».

«Ти зустрічав його?» запитала Кіра. «Ти бачив його?»

«Очевидно. Це моя квартира, — сказав Еллі. «Він живе у нашій вільній кімнаті».

«Але… що…» Яким би Кіра не уявляла собі базу «Страйка», це точно не включало балакучих восьмирічних дітей у рожевих водонепроникних костюмах.

— Він мій таємний дядько, — пояснив Еллі. «Почекай, ти моя таємна тітка?»

«Що?»

«Мама ще на роботі», — сказав Еллі. «Хочеш зайти? Незабаром дощитиме більше. І я можу зробити тобі бутерброд».

На стіні біля дверей квартири 5 висіла табличка з написом MARSTON блискучими літерами. Кіра витріщилася на це. «Адмірал Елора Марстон, TE-66 Віктрікс», — подумала вона, а потім відкинула цю думку. Це не мало нічого спільного з Кірою. Марстон, мабуть, буде поширеним ім’ям до кінця світу.

Еллі відімкнув двері двома різними ключами, а потім зупинився і на мить подивився на камеру спостереження над дверима, а потім сказав: «Еллі Марстон, і гість», перш ніж квартира впустила їх. «Мама справжня параноїчка”, - сказав Еллі. «Які бутерброди ти любиш?»

Він показав Кірі гачок для її жовтого водонепроникного плаща і повісив під нього свій рожевий. Знизу на ньому було щось схоже на уніформу — червоний піджак, скроєний майже по-військовому. Потім він повів Кіру через квартиру — вона склала враження синіх і сірих відтінків і м’яких меблів — і в кімнату, яку вона майже впізнала, того ж самого виду, що й кухонні їдальні, в яких вона виросла. Була і пічка, і були каструлі. Але все було занадто малим: розміром, щоб готувати на двох, а не на дюжину людей одночасно.

Це був такий дім, про існування якого Кіра не знала, місце для сім’ї. Жодного безладу, жодного наказу — лише Еллі та його матір, чиї обличчя знову й знову з’являлися разом на картинах, розвішаних на стінах у блискучих білих рамках.

Кіра пробігла по них очима, навмисне не придивляючись. Вона дозволила Еллі приготувати їй бутерброд і побалакати про все, про що він хотів поговорити. Вона не знала, що зробила, щоб заслужити життя, яке раптово наповнилося балакучими людьми; Аві, Ісо, тепер справжня дитина. Вона з’їла бутерброд. Хліб був м’яким і пухким, а білкові смужки мали якийсь присмак, а поверх цього Еллі додав якийсь гострий на смак соус, від якого тіло Кіри засвітилося від інформації про те, що вона насправді ненажерлива. Вона отримала серйозну травму, коли залишила станцію Гея, і відтоді жила на неякісній їжі.

Еллі дав Кірі другий бутерброд. Він із захопленням дивився на неї. «У тебе на підборідді солодкий соус чилі», — сказав він. «Ти дуже швидко його з’їла. Б’юся об заклад, ти їси майже стільки ж, скільки Магнус. Він з’їв цілий торт за один раз і все ще був голодний. Я навіть не отримав нічого».

«Що таке торт?» сказала Кіра.

Еллі глянув на неї смутком і жахом. «Ти не знаєш, що таке торт?»

Торт був як хліб, але солодший. На ньому був шоколад. Звичайно, Кіра уже куштувала шоколад. Це була винагорода за добре виконання; за добре тренування, за наполегливу роботу, за те, що ти краща. Вона б сказала, що їй він не дуже подобається.

Матеріали для торту були гарними.

Еллі спостерігав, як вона з’їла чотири скибочки, а потім сказав їй, що він може з’їсти лише один. «Але це нормально!» — швидко сказав він. «Тому що ти гість».

Кіра відсунула тарілку. Її очі потрапили на чергову фотографію, прикріплену на металеву поверхню магнітом у формі дерева. Вона відірвала погляд і рішуче втупилася в перший випадковий безпечний бік, який знайшла, у вікно, де день Хризотеміди прояснювався від мряки до блискучого сонця. Вона бачила жовте мерехтіння моря.

Якщо вона не дивилася на фотографії, тоді це ще не було реальністю, і їй не потрібно було думати ні про це, ні про табличку Марстон на дверях, ні про що взагалі.

Але частина її думала, і вона не могла зупинитися. Це була дурна планета. Раніше Кіра завжди могла перестати думати. Вона була зайнята. Навіть за кілька годин відпочинку вона могла виконувати сценарії в агоге, або продумати свої дії на килимку проти Клео, Жанни чи одного з Койотів, або змусити Лізабель провести дві години на стрільбищі, поки вона не досягала попадання у ціль три рази з чотирьох, достатньо, щоб пройти наступне оцінювання. Якщо нічого не вийде, вона може піти і знайти Магі. Вона ніколи не хвилювалася, коли була з ним. Вона ніколи не підозрювала, що належить до тих дурних людей, які не можуть перестати думати.

Але Магі відправили до Страйку, і він був тут. Він був тут, у цьому багатому та комфортному домі, де жила восьмирічна дитина з поганим зором і коричневим волоссям - з матір’ю, обличчя якої, здавалося, дивилося на Кіру з усіх цих дурних фотографій.

Еллі не був схожий на свою матір: тому що жінка на фотографіях була схожа на Кіру, а він не був схожий на Кіру.

У профіль це було помітніше. Лоб був пухкуватим і серйозним, ще дитячим. Але коли він піднявся на табурет, щоб дістатися до високої шафи, де стояла банка з шоколадними речами — печивом, так це називалося, — Кіра добре роздивився пряму лінію його носа й гостру щелепу під дитячою м’якістю його обличчя. Веснянки цього не приховували; окуляри ледве закривали його. Коли його волосся висохло з потемнілого дощем безладу, висновок став неминучим.

Їй було десять років, коли Урса стала зрадницею. Десять років, коли старша сестра, яка розповідала їм історії та відкладала їм шоколадні цукерки зі своєї розкішної допомоги, покинула свій дім і свій обов’язок перед людським родом. Урса вже була дорослою і вже була у своєму крилі. Вона була Командувачем. Кіра ніколи не чула, щоб хтось був