Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- Ой, тільки облиш це своє ельфійське лицемірство, - промуркотів рудий дракон і плавно, наче змія, підійшов до мене. Він не спускав дивного погляду з мого обличчя…

А я запанікувала! Як наша розмова взагалі дійшла до такого?!

- Ти взяв ліки? – я натягнуто усміхнулася. – Дай мені, а то синці болять так, що не можу.

Очі дракона небезпечно примружились, а ніздрі невдоволено розширились. Але раптом на його обличчі промайнув такий вираз, наче він подумав про щось для себе хороше, а для мене – не дуже, і ця ідея йому сподобалась. Ох, не подобається мені це.

- Я взяв мазь. Вона миттєво загоює синці. Але от біда, - руденький широко усміхнувся, - у тебе багато синців на спині, до яких ти не зможеш дотягнутися. Дозволь мені допомогти.

- Нема в мене на спині ніяких синців!

- Ой, тільки не думай, що я не бачив, як ти морщилась і совалась у мене на руках! Тобі явно боліло і ти шукала найменш болісне положення.

Спостережливий, зар-р-раза!

Руденький підійшов до мого крісла, набрав у руку трохи мазі, а склянку з рештою поклав на кавовий столик поблизу. Тоді він втупився мені в очі, всім своїм виглядом демонструючи очікування.

- Я кажу тобі, що впораюсь сама!

- Не гарчи зіронько, в тебе все одно не виходить, - засміявся цей гад крилатий і вільною  рукою підняв мене з крісла, всівся в нього сам, а мене поклав животом собі на коліна. – Ну от, а тепер поглянемо, що тут у нас…

Він розстебнув ґудзики на спині моєї багатостраждальної блакитної сукні і завмер.

- Що, все настільки погано, - безнадійно запитала я, уявляючи всю «красу» своєї шкіри.

- Я таки приготую з них підливку і нагодую собак, - тихо й моторошно повідомив дракон.

- Та ті твої невдалі експерименти не винні… тобто винні, але не настільки… - я відчула, як долоня дракона, ледве торкаючись, розмазує ліки по моїй спині. Він явно боявся зробити мені боляче. Чомусь від усвідомлення цього в мене на душі зробилося тепло-тепло, сонячно-сонячно. От дивина, я ж зовсім недавно готова була його на місці прибити, а тепер навіть дозволяю йому себе лікувати. І хто нас, дівчат, зрозуміє?.. – Коротше, Макс, це в мене особливість така: дуже ніжна шкіра. Ну, тобто ще більш ніжна, ніж у інших ельфів. Мене ж достатньо лиш трохи штурхнути чи сильно стиснути мені руку – і одразу з’являється синець. Через це мене навіть по попі ніколи в дитинстві не били і запотиличників не давали. Лета взагалі, коли дізналася про цю ваду, здихлею мене назвала. Було дуже прикро.

Дракон мовчав. Він набрав ще мазі… Невже все настільки погано?

- Слухай, не лякай мене. Там що, один сплошний синець? Дай я встану в дзеркало подивлюся.

- Лежи. Ще не все, - напружено мовив дракон.

- Та чого ти так переживаєш? Я ж тобі не сестра, не наречена і навіть не подруга. Я тобі взагалі ніхто. Навіть гірше – я вкрала половину твоєї казни, тож можна навіть назвати мене твоїм ворогом. То чого ти так про мене дбаєш?

- Лежи і мовчи.

Я вигнула голову, щоб глянути на його обличчя, а то щось він якось дивно поводиться, але руденький попередив мій маневр і притримав мою голову чистою від мазі рукою.

- Макс?.. – здушено запитала я. Говорити заважало те, що мене обличчям притиснули до м’якого бильця крісла.

Мовчання.

Ех, настав час для радикальних дій. Я різко крутнулася вбік і впала на підлогу, притримуючи на грудях колись красиву сукню. Забиті об підлогу лікоть і стегно були того варті. Дракон був за крок до неконтрольованого перетворення. Червоні лусочки з’явилися в нього на вилицях і над бровами, а його очі знову світилися щирим золотом, приковуючи до себе мій шокований погляд. Побачити дракона, настільки вибитого з рівноваги, щоб перейти в часткову трансформацію? Та це ж майже нереально! Дракони змалку вчаться контролювати себе, щоб не нашкодити оточенню і випадково когось не розчавити, перетворившись на дракона в людному місці.

- Ти чого?!

- Нічого, - знову прогарчав дракон.

- Маєш, що сказати – кажи. Нема чого зиркати на мене і тримати все в собі. Скажи, що думаєш – і на душі полегшає.

Та й замок вціліє…

- Добре! Хотіла почути, що я думаю? Прекрасно! Слухай! Як ти можеш так байдуже ставитися до свого здоров’я?! Ти тільки поглянь на свої руки! Тут синець на синці! А якби ти просто не була такою впертою і дозволила мені занести себе в замок, цього б не сталося! Твій ворог – впертість! А ти ще й не дозволяла мені поглянути на твою спину і допомогти тобі зцілитися, хоча прекрасно знала, в якому ти стані! І це теж ти зробила через свою тупу впертість! – Макс зробив паузу, щоб перевести подих. Він гучно сопів і явно був злий, як чорт. Він зарився рукою в своє вогняне, як і його характер, волосся і похитав головою. – Ти спитала, чому я за тебе переживаю? То я скажу: бо ти жива істота. А як я можу залишити поранену живу істоту саму? До того ж я бачив, як ти морщилась і шипіла, коли я ніс тебе на руках! Зараз ти під моєю опікою, тож, будь така ласкава, не нашкодь собі!

Я хотіла розізлитися, чесно, але… не вийшло. Я мала рацію щодо нього. Він дуже добрий. Запальний, легко злиться і іноді буває неможливим, але він дуже добрий дракон.