Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- Я почула тебе, Макс, - я підійшла до нього і зазирнула просто в його золоті очі, які поступово повернулися до звичного медового кольору. – З цього моменту постараюся не калічитися, поки перебуваю під твоєю опікою.

- Серйозно? Якась ти аж надто слухняна стала.

- Я просто ціную чесність. Ти щойно був цілком відвертим, і я піду тобі назустріч… Але не розслабляйся! Я ще попсую тобі життя.

- Ти хотіла сказати: внесеш в нього нові фарби?.. Як ти це зробила із західним крилом?

- Можливо. Хто знає? Ми, дівчата, такі мінливі створіння.

- Добре, - Макс несподівано погладив мене по щоці, від чого я здригнулася всім тілом і вже хотіла вивернутись, як дика кицька, коли дракон сам забрав руку. – Бери мазь і йди до себе. Я спину тобі вже вилікував, вона, до речі, найбільше постраждала, а решту намастиш сама.

- Звісно, мамцю, - єхидно мовила я. Чомусь мені стало приємно від його турботи. Раніше про мене так піклувалася тільки Лета.

- Йди вже, зіронько.

Попереджаю: я не знаю, як це сталося! Чесно, не знаю! Але тіло діяло саме: я просто взяла і обійняла його. Обійняла! Та я за все своє доросле життя тільки Летку і діток обіймала, а тут… Що зі мною робиться?!

- Добраніч, - стиха сказала я, взяла мазь і, тримаючи голову так, щоб коротке волосся прикривало обличчя, вишмигнула з покоїв дракона.

- Солодких снів, - з усмішкою сказав мій рудий дракон-кіднепер, коли я зачиняла за собою двері.