Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- Ні. Я тебе подумки зазвичай руденьким драконом-кіднепером називаю, - відкрила я йому страшну таємницю.

- Твоя фантазія… шокує… Моє ім’я – Максиміліан Ноче, - зітхнув дракон-кіднепер. – Але можеш називати мене Макс.

- Без проблем, Макс, - дивним чином це руде нещастя почало викликати в мене щось схоже на симпатію.

- А можна, я буду називати тебе Сабі?

- Ні, Макс, не можна. Так мене тільки найближчі істоти можуть називати.

І зовсім не треба Максу знати, що насправді мене «Сабі» абсолютно всі називають. Просто зараз мені хочеться побути вредною букою, тож подумки показую всім язик.

- Такі близькі, як Лета?

- Ага.

- Розкажеш, як ви познайомилися? Як ви стали такими близькими подругами? Просто версія твоїх батьків трохи не в’яжеться з тим, що я бачу.

- А що вони сказали? Мені просто цікаво, як вони виправдовують мою зраду сім’ї і втечу з дому.

- Вони сказали, що це невдячна Алета тебе збила з правильного шляху і цілком тебе зіпсувала. Сказали, що дарма взяли на себе опіку над «якоюсь брудною сиротою без роду».

- Це в їх стилі. Вони все життя валили відповідальність за мої невдачі на всіх, крім себе. У Сабріни істерика через кошмар? Куди дивиться няня?! У Сабріни помер хом’ячок, і тепер вона плаче? Хто їй взагалі купив таку недовговічну тварину?! До того, як мої батьки прийняли до нас Лету я постійно плакала. Мені було так самотньо, що я не… Я думала про самогубство, - руденький обурено видихнув, а його руки напружились. І чого це я з ним тут така відверта раптом стала, цікаво? Ай, байдуже. – Знаєш, я мріяла про смерть. Мені здавалося, що в черзі на переродження я зможу знайти собі друзів і гратися з ними досхочу… Лета врятувала мене. Хоч зараз вона думає, що дарма втягнула мене в таке небезпечне життя, але я вдячна їй.

- Ти їй не казала про те, що хотіла померти, так?

- Не казала, - я криво усміхнулася, згадавши ті дні. – Я й так ледве вмовила її не проклинати моїх батьків перед втечею.

- Дарма, - очі Макса загорілися золотом.

- А тепер у тебе райдужка світиться золотим. Що це значить?

- Що одна ельфійка ставить надто багато питань. І взагалі, ти ж буквально вчора запевняла мене, що я тобі не цікавий, а тепер так багато хочеш про мене дізнатися… Це те, про що я думаю? – Макс багатозначно грав бровами.

- І не мрій. Ти мені не цікавий. Це я так, для загального розвитку, питаю. У мене тут цілий дракон під боком! Гріх був би не порозпитувати.

Дракон стиха засміявся і похитав головою.

- Будеш іншим разом задовольняти свою цікавість. Ми прийшли.

- Невже страшний дракон затягне мене в своє лігво?

- Я вже це зробив. Ще вчора.

- І ти про це дуже пошкодуєш.

- Не думаю.

- М-м-м, невже драконам властивий нездоровий оптимізм?

Максиміліан таємниче промовчав. Він вніс мене в свої покої, посадив мене в крісло, а сам пішов до сусідньої кімнати (кабінет, чи що?) по ліки. В мене з’явилася спокуса злиняти по-тихому, поки можна. Я вже навіть з крісла привстала, але…

- І навіть не думай піти, поки я тут! – він що, думки мої читає?! – Якщо я знайду тебе не там, де залишив, будеш працювати моєю подушкою, поки не повернеш золото.

- З мене вийде погана подушка – я уві сні кручуся весь час, тобі спати не даватиму. До того ж я дуже кістлява, – крикнула я у відповідь, але йти все-таки передумала.

- Нічого, я тебе відгодую. А тоді міцно зв’яжу, обійму – і не будеш крутитися, - насмішкувато сказав дракон, з’явившись в дверях.

- Ай-ай-ай, на вигляд такий порядний дракон, а в такі погані ігри граєшся, - я нестримно захихотіла. А що я зроблю? Макса дражнити – саме задоволення! Що б я йому не сказала, він мені нічого не зробить, бо надто добрий, щоб нашкодити. Та він навіть дуже кровожерливих тваринок не позбувся! То він тільки на словах язва, а насправді мухи не образить. Тут ми з ним схожі.

- Та то в тебе уява з якимсь нахилом неправильним. Тобі взагалі як ельфійці з хорошої сім’ї такі натяки робити заборонено. За шаблоном, ти повинна бути дурненька і наївна.

- Не люблю шаблони.

- Я теж. Тому ти мені й подобаєшся, - і цей… Макс підморгнув мені!

А я почервоніла! До кінчиків моїх ельфійських вушок! Та як взагалі можна казати такі речі так легко?! Та як він може?!. Та… Коротше, я промовчала.

- М-м… - руденький блаженно примружився. – Чуєш? Ось так звучить тиша. Приємно, правда? Ти, виявляється, така мила, коли мовчиш.

- Замовкни.

- Невже ніхто раніше не говорив моїй зіроньці, що вона йому подобається? – вкрадливо запитав Макс.

Якщо не рахувати пік-аперів на вулиці з великими планами на ніч, то ні! Та я навіть не зустрічалася ще ні з ким!

- Пф, казали, звісно, - я спробувала зарозуміло всміхнутися, як вчили добрі тітоньки-ельфійки. – Я надто красива, щоб не привертати уваги чоловіків.