Олександр Гребьонкін - Диво - квіти, Олександр Гребьонкін

Гедда глянула на неї суворо, і та відвернулася, зашелестівши газетою.

Леона з подивом дивилася на незнайому їй людину.

Ферроль узяв стілець, принесений Геддою, і, коли та вийшла, підсів до хворої.

- Здрастуйте, Леоно. Мене звуть Клаус Ферроль. Прошу вас, робіть вигляд, що знаєте мене... Я мушу передати вам записку.

Леона стривоженими очима дивилася на Ферроля.

– Від кого записка? - трохи хриплувато спитала вона, підводячи голову від подушки.

Ферроль прошепотів їй на вухо кілька слів, передаючи записку.

Леона швидко розгорнула записку та прочитала.

- Боже, це Дегж!

І одразу дрібно перехрестилася.

- Слава Господу, він живий і на волі. Я вже так змучилася!

- Заради бога, тихіше, - промовив Ферроль, приставляючи палець до уст. - Як ви себе почуваєте?

- Уфф! Вже краще...

Ферроль кивнув головою.

- Добре! Я приніс тут деякі продукти.

- Ой, дякую, не треба було... Мене відвідує Еліза... Це моя сестра...

- Нічого. Так просив ваш чоловік.

– Як він там? - пошепки запитала Леона.

- Добре, але мучиться сильно.

- Ах, як я його розумію. Бідолаха!

Вона опустила очі і швидко змахнула сльозинку.

- Заради Бога, не хвилюйтеся, - зашепотів Ферроль, поглядаючи на двері, бо в коридорі пролунали кроки. – Щось передати?

Леона показала жестом, і Ферроль нахилив голову. Вона зашепотіла йому на вухо.

- Все зрозуміло, - промовив Ферроль. – Може вам потрібні якісь ліки?

Леона не встигла відповісти.

Двері відчинилися і швидко увійшов доктор Стерн. Поли його халата вилися, мов крила.

- Доброго дня, пане Ферроль. Як ваше самопочуття? - спитав лікар, поглядаючи по черзі то на зброяра, то на Леону.

- Вашими молитвами, - відповів Ферроль, встаючи з стільця.

- Ви ще у Гертоні? Ну як вам вдалося знайти роботу? - спитав лікар, посміхаючись.

- Я якраз на шляху до цього, - відповів Ферроль.

- Чи здорова ваша донька?

- О, не турбуйтеся, - усміхнувся у відповідь Ферроль.

- Прекрасно. Але не раджу довго говорити із хворою. Їй потрібний спокій.

Попрощавшись із Леоною, Ферроль та лікар вийшли в коридор.

- А ким вам доводиться Леонелла Кончак? — спитав лікар, височіючи біля скляних дверей кабінету.

- Просто гарна знайома. Дізнався, що захворіла – вирішив відвідати.

- Похвально. Таких людей небагато, – сухо сказав Стерн.

- Лікарю, як вона?

- Стан хворої стабільний. Але клініку вона зможе залишити не раніше ніж через п'ять днів. Потрібні дорогі ліки.

- Які? Я готовий придбати...

- О, Ферроле, ви стали багатшим, - посміхнувся лікар. - Зачекайте на мене тут.

Поки лікар писав список ліків, Ферроль, намагаючись ступати якомога тихіше, повернувся до палати і побачив, що Леона манить його пальцем.

- Передайте цю записку Дегжу, - прошепотіла вона.

Ферроль кивнув, швидко сховав записку і повернувся до кабінету лікаря.

Стерн вийшов і передав Ферролю список ліків. Простеживши, як той спускається широкими сходами, він повернувся до кабінету і взявся за слухавку телефону.

- Добридень. Це Стерн. Я маю важливу новину. До Леони Кончак приходив відвідувач... Так... Це Клаус Ферроль. Зброяр за фахом. Ні, він не з нашого міста. Родинних зв'язків з Леонеллою не має. Так, мабуть виконує доручення... Ось, тільки -но вийшов... Спасибі... Повідомлю обов'язково!

Закінчивши розмову, лікар якийсь час сидів, розмірковуючи, кусаючи губу.

 А потім підійшов до вікна.

Через тридцять хвилин Ферроль та Скабер, купивши необхідні ліки, знову під'їхали до лікарні.

Гедда Ларсен зустріла Ферроля у спокої.

– Зараз до хворої не можна. Вона прийняла ліки та засинає. Їй дуже потрібний спокій ...  Це важливо! Давайте ваші ліки. Дуже дякуємо. Заїдете ввечері?

– Ні. Навряд чи... Я дуже поспішаю, - змішався Ферроль, кивнув і швидко вийшов.

Коли він крокував алеєю під каштанами, від лави в глибині саду відокремився чоловік – худий, зобастий, у літньому костюмі, легкому капелюсі та синіх круглих окулярах.

Він неквапом пішов слідом за Ферролем.

А коли Скабер хльоснув коней, і віз рушив, чоловік в окулярах вийшов на широку вулицю і зловив візника.

- Їдь за ними! - наказав він бородатому кучерові різким голосом. - Отримаєш золотий, якщо не відстанеш