Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

Розділ 15

       Емілі заповзла у своє м'яке ліжко та сховалася у теплий плед, але згадавши, що треба випити ліки піднялася та попрямувала на кухню. Там в шафці була аптечка, де вона витягла потрібні. 

— Ти захворіла? - Крісті з Нейтом готували вечерю, та дівчина відірвалася та стурбовано дивилася на дівчину.

— Трохи є. Відпочину і все пройде. - дівчина вже хотіла йти, але Крісті знов спитала.

— Ти спустишся на вечерю чи може тобі занести? 

— Я... швидше за все я засну, тож... я сама пізніше вийду і щось зроблю собі поїсти. Не впевнена, що найближчі чотири чи п'ять годин захочу їсти. Але дякую! 

— Тоді добре. Іди відпочивай. 

       Тільки-но дівчина повернулася до виходу, як врізалася у когось. Це був Едвін. Він тримав її за плечі, бо вона похитнулася, а тоді витяг з внутрішнього карману куртки охолоджуючі пластирі на чоло і простягнув дівчині. Вона стояла не розуміючи, що відбувається. Сил не було, щоб сперечатися з ним, але їй було цікаво.

— Що це? - їх погляди зустрілися.

— Це пластирі від жару. Візьми їх, з ними тобі стане легше.

— Щиро дякую, але навіщо ти це робиш? - голова паморочиться, в очах все пливе, вона ледь стоїть на ногах і вже не розуміє, що відбувається. 

— Емі, тобі треба відпочити. - вона похитнулася і чоловік підняв її на руки та поніс в її кімнату.

— Схоже у нас тут назріває ще одна парочка. - Нейт хитро посміхнувся. 

— Ти про себе з Майком? - в цей момент на кухню залітає Майк.

— Ви згадували про мене? 

— От як ти це робиш? Тільки згадаєш про тебе, а ти вже тут як тут. - дівчина запитально глянула на нього.

— Я нутром чую, як хтось про мене говорить. - і сміється.

       Тим часом Едвін заніс дівчину в кімнату та поклав на ліжко. Відкривши пластирі, один наклеїв дівчині на чоло. Вона вже майже втратила свідомість і ледь могла зрозуміти, що відбувається навколо. Чоловік же дав їй ліки, які вона ще не випила і допоміг запити їх. Обережно та з турботою вклав її на подушку та вкрив пледом, який сповз. 

       Тільки-но чоловік нахилився, щоб трохи поправити подушку, як Емілі притягла його в обійми. 

— Не йди. - прошепотіла вона на вухо чоловікові і міцно стиснула руки навколо його шиї.

       Чоловік лише ліг поруч та обійняв у відповідь. Йому кортіло лишитися назавжди в її обіймах, але він не міг, тому скористався моментом, щоб побути разом з нею. Знов вдихнути її запах, обіймати та бути поруч. Він знав, що це ненадовго, але все ж хотів цього. 

       Коли дівчина прокинулася вже була глибока ніч. Вона відчувала, що притискається до чоловіка, а він обіймає її за талію одною рукою, а іншою пірнув у її волосся. 

       Температура спала, Емі хотіла їсти та не хотіла вилізати з його обіймів. Вони пахли безпекою, теплом, затишком і неймовірною турботою. Вона невідчувала цього вже давно, тож не хотіла покидати такі бажані обійми. Вона втиснулася в нього ще сильніше та знов поринула в сон, та коли прокинулася через годину, його вже не було поруч. 

       Дівчина спустилася на перший поверх та попрямувала на кухню. Там вже горіло світло та дуже смачно пахло. Хтось готував її улюблений суп. Коли вона хворіла, то готувала собі особливий суп, який допомагав їй швидше одужати, але зараз його готував хтось інший. 

      Емі вже знала, що лише одна людина могла його приготувати, тож невпевненість заволоділа нею і вона стояла перед дверима не взмозі зрушити з місця. Вона і хотіла і боялася заходити. 

       І все ж набравшись сміливості вона невпевнено крокувала на кухню. Едвін стояв у оверсайз синій футболці та спортивних сірих штанях. Дівчина ж обперлася на стіл стегном та розглядала його зі спини, поки чоловік мішав суп в каструлі. 

— Свердлиш мене поглядом, бо хочеш вбити? - він повертається та запитально підіймає свою брову, а дівчина все ще витріщається на нього, вивчала широку м'язисту спину, а тепер вдивляється в його очі кольору молочного шоколаду. 

— Ні. Ти мав сміливість приготувати суп... мій улюблений. Тож, мені не треба стояти біля плити ще годину і чекати поки він зготується. - він лише кивнув, показуючи, що зрозумів дівчину та злегка посміхнувся.

       Емілі всілася на стільчик та сперлася головою на руку.

— Як ти почуваєшся? - він помив дошку та ніж, якими нещодавно нарізав кріп та витер руки.

— Вже краще. Температури схоже вже нема, але слабкість у тілі схоже поки нікуди незбирається. - чоловік спробував суп та перевірив на готовність картоплю.

        Коли суп зготувався чоловік насипав для Емі та поставив навпроти неї тарілку та склянку теплої води.

— Ти не будеш? - вона з надією спитала чоловіка.

— Ні, я готував його для тебе.

— Отруїти мене вирішив? - і засміялася помішуючи гарячий суп в тарілці.

— Якщо смієшся, то точно краще стало. - вона чихнула. - Будь здорова! Правду кажу. - він мило посміхнувся.

— Дякую! - вони дивилися одне одному в очі деякий час, а тоді вона почала їсти. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍