Tadelia Ross - Реліквія, Tadelia Ross

       Її розтріпане волосся заважало їй їсти, бо вона забула взяти резинку для волосся. Чоловік встав з-за столу та підійшов до дівчини і притримав її волосся поки вона їла. 

       Після прийому їжі о другій годині ночі Едвін все прибрав та дав дівчині ліки.

— Дякую! - він кивнув у відповідь, вони стояли навпроти одне одного та дивилися в очі. 

— Сьогодні тобі треба відлежатися та відпочити. Коли повністю одужаєш зможеш повернутися до роботи.

— Добре... Тоді на добраніч?! - йому так хотілося її обійняти та притягнути до себе, але не міг. 

— На добраніч, Емі! - це другий раз коли він говорить Емі, а не Емілі. Дівоче серце тріпоче, бо це було наче дзвіночком для неї, що він все ще її кохає, але вона не хотіла знов обпектися.

       Дівчина пішла в свою кімнату. Закривши двері вона притулилася до них спиною та закусила нижню губу. Метелики літали не тільки в її животі, але заполонили серце і розум. Його дії руйнували усі стіни, що вона вибудувала до свого серця. 

       Усю ніч дівчині снився Едвін. Він заполонив увесь простір дівчини і не дав шансу увійти туди ще комусь. 

       На ранок дівчина поснідала з усіма та пішла в бібліотеку, де вивчала новий матеріал про свої здібності.

       "Золота куля надає можливість не тільки бачити, але і здолати злих духів, допомогти душам, які застрягли в цьому світі та пірнати у різні виміри для пошуку потрібної інформації. 

       Застереження!!! Ви не можете довго залишатися в інших вимірах, особливо в тонкому вимірі. В інших вимірах є фіксовані години перебування – дванадцять годин, в тонкому – не більше п'яти хвилин."

       Дівчина так захопилася новою інформацією, що непомітила, як біля неї сів Нейт. 

— Емілі, ти провела сьогодні весь день за читанням книжок. На сьогодні досить. Пішли вечеряти і відпочивати. - від неочікуваності дівчина злегка здригнулася, але кивнула погоджуючись та пішла за чоловіком.

       За два дні Емілі та Едвін стояли посеред музею з величезними картинами. Сам музей нагадував храм Посейдона, бо мав величезні колони та зведений був з білого мармуру, мав надвисокі стелі. Розташовувався музей посеред бухти між високих скель та охоронялася вартовими. 

       В музеї трапилася біда. Жінка, яка мала захищати своїми силами музей втрапила в пастку ворогів і була затягнута в одну з картин, що була найбільшою картиною в музеї та розташовувалася в центрі будівлі.

       Дівчина ж побачила, що це був інший вимір, який от-от закриється і жінка вже не зможе вибратися.

— Якщо ми торнемося цієї картини, то теж втрапимо в пастку. Лише енергетичної кулі, яка нейтралізує магічну дію недостатньо, щоб витягнути леді Віолет.

— То заспівай. - Емі кинула погляд на чоловіка з повним не розумінням, що він хотів цим сказати. 

— Що?

— Став енергетичну кулю і заспівай. Заспівай ту мелодію, яку ти співала тоді і все вийде.

— Що вселяє в тебе впевненість, що це допоможе?

— Роби, бо ми втрачаємо час, а вороги вже несуться сюди на всіх парах. 

        Кілька секунд тиші, а тоді дівчина робить енергетичну кулю, чим нейтралізує магічну дію і починає співати. Жінка з картини хапається за руку Едвіна та Емілі, їм вдається витягнути її. І в цей момент інший вимір повністю закривається. Картина знов стає звичайною картиною та вороги відступають, бо жінка відганяє їх своєю силою, чим показує свою присутність. 

        По дорозі додому чоловік і дівчина майже не говорили. Дівчина знов спала, а чоловіку подзвонили та сказали, що його сестра знов прориває оборону. Він вирішив заїхати та владнати це питання. 

        Едвін вже п'ятнадцять хвилин не виходив з будинку. Емілі встигла прокинутися. Вона не розуміла, де вони знаходяться і чому чоловіка нема поруч. Цікавість взяла гору, коли вона побачила у вікні другого поверху стурбованого чоловіка, який боком до вікна і дивився прямо перед собою та з кимось говорив. 

        Емі увійшла до будинку та тихо попрямувала в глиб будинку. Моторошно було від виду старого дерев'яного будинку, де було пусто і темно. По всьому будинку були невеликі вікна, але і не маленькі, щоб світло все ж потрапляло у будинок. 

        Дівчина піднялася на другий поверх. В коридорі було би темно, аби не світло з вікна, але коли вона пройшла далі за кутком було надто темно, щоб розгледіти хоч щось. Раптом. Світло ввімкнулося і перед дівчиною постала сестра Едвіна. Очі Емілі розширилися і вона ринулася до сходів, але не встигла добігти. Мері відкинула її далі від сходів і та впала на підлогу. 

— Зараз нам ніхто не завадить закінчити те, що почали тоді. - дівчинка повільно наступає на Емі. Сама дівчина підводиться та біжить по коридору. 

        Коридор темний, лише ліхтарі горять, що наводить на страх, бо будинок з дерев'яних дощечок та з ліхтарями, що випромінюють жовте світло нічого хорошого не віщує.

        Дівчина забігає в тупик і зупиняється. Повернувшись назад вона бачить злісну усмішку Мері, яка готується вбити дівчину. 

— Краще поспішити, бо так братик скоро прибіжить тебе рятувати.