Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Сет летів уздовж плато, над са́мою поверхнею, і переслідувати його було складно. Поривчастий вітер з усіх боків утруднював навігацію, а темінь була майже непроглядна — Рівнини підсвічували тільки судомні спалахи блискавок. На щастя, Сетові було не приховати свого сяйва, і Каладін зосередив увагу на тому яскравому маяку.

Швидше.

Як і попереджував Загель кілька тижнів тому, щоб вийти переможцем, убивця не конче мав здолати Каладіна — досить було просто дотягнутися до тих, кого він захищає.

«Швидше».

Плато, де відгриміли бої, освітив спалах блискавки, і Каладін мигцем побачив армію — але далі, за ними. Тисячі люду скупчилися на великому округлому плато. Багато хто попригинався, зіщулившись, а інші металися в паніці.

За мить блискавка погасла, і знизу знову потемніло, але побаченого було досить, щоб збагнути: там катастрофа. Стихійне лихо. Людей здувало вітром у провалля й чавило каменепадом. За лічені хвилини армії не стане. Буря забирай! Та Каладін сам був не певен, що вціліє в цьому епіцентрі руйнування.

Сет спікірував на вояків — осяйне світло поміж чорноти. А коли Каладін і собі Кинувся в тому напрямку, вдарила блискавка.

Й освітила вбивцю, який спантеличено стояв серед безлюдного плато — бо армії там не було.

***

Звуки бурі, що шаленіла надворі, затихли. Промокла Шаллан тремтіла від холоду.

— Всемогутній, що над нами… — охнув Адолін. — Я замало не наляканий тим, що ми зараз побачимо.

Обертання внутрішньої стіни розташувало вхідний отвір навпроти відкладень затверділого крєму — колись там, певне, була дверна пройма. Адолін прикли́кав Зброю, щоб прорізати діру.

Фрактал… її Сколкозброєць… щез, перетворившись на імлу, а машинерія приміщення заглохла. Знадвору не долинало ні звуку — ні шквалів, ні грому.

В душі Шаллан боролися емоції. Скидалося на те, що себе з нареченим вона врятувала — а от решту армії… Адолін прорізав діру, крізь яку всередину полилося сонячне світло. Дівчина, нервуючись, підступила до отвору, проминувши дорогою Інадару, яка з ошелешеним виглядом сиділа в кутку.

Визирнувши з імпровізованих дверей, Шаллан побачила те саме плато, що й допіру — але тепер залите сонцем і спокійне. Мокрий як хлющ люд, який утворював чотири армії, так само щулився, нерідко затуливши голову руками, й пригинався, захищаючись від вітру — хоча той більше не віяв. Неподалік, біля здорованя-ришадіума, височіли дві постаті — Далінар і Навані — які, певне, саме прямували до будівлі по центру плато.

А позаду них тяглися піки незнайомого гірського пасма. Тут їхнє плато опинилося в колі дев’ятьох таких самих. Ліворуч від Шаллан здіймалася на тлі гір велетенська ступінчаста вежа — наче стіс поставлених одна на одну чашок чимраз меншого розміру. Урітіру.

Плато не містило порталу.

Воно ним було.

***

Сет закричав щось Каладінові, але його слова потонули в шумі стихії. Довкола обрушувалися уламки скель, які поприносило хтозна-звідки. Юнак не мав сумніву, що чує крізь завивання вітрів страшні крики, а довкруж нього пурхали якісь іще небачені червоні спрени — наче маленькі метеори зі світними хвостами.

Сет знову закричав, і цього разу Каладін уловив слово «Як!».

Відповіддю став удар Зброї, який убивця шалено парирував, і дві осяйні фігури зітнулися в чорноті.

— Я впізнаю́ цю колону! — крикнув шин. — Бо бачив такі самі раніше! Вони перейшли до міста, чи не так?!

Убивця зринув у повітря, й Каладін із превеликою охотою погнався за ним: йому кортіло опинитися подалі від цього армагеддона.

Сет із криком полетів на захід — геть від стихії з червоними блискавицями, але дорогою звичайної великобурі. Та навіть це саме собою було досить небезпечно.

Каладін розпочав переслідування, але під шквальними вітрами це виявилося не так просто. І річ не в тім, що буревії були втікачеві чимось наруч — ні, просто їхні пориви годі було передбачити. Вони жбурляли Каладіна в один бік, а Сета в інший.

А що, як шин відірветься від нього?

«Він знає, де шукати Далінара, а я ні», — подумав, зціплюючи зуби, капітан, осліплений з одного боку раптовим спалахом блискавки.

Щоб захистити Холіна, його треба спершу розшукати. На жаль, уся ця темрява давала втікачеві перевагу, і Сет потроху відривався.

Каладін намагався не відставати, але порив вітру поніс його не в той бік. Кидки не дозволяли повноцінно полетіти: опиратися таким непрогнозованим шквалам було неможливо — вони тримали його в своїй владі.

Ні! Осяйний силует убивці зменшувався в розмірах. Кліпаючи очима, які заливало дощівкою, Каладін безсило заволав у пітьму. Він майже втратив шина з виду…

Аж раптом у повітрі перед ним закрутилася дзиґою Сил. Хоча спис і досі був у нього в руці. Як же так?

Іще одна, ще. Світні стрічки, які вряди-годи прибирали подоби смішливих юнок або юнаків. Спрени вітру. З дюжину чи близько того. Вони залишали за собою світлові сліди, а їхній сміх якимось дивом перекривав шум стихії.

«Онде він!» — майнуло в гадці.

Сет летів попереду. Каладін рвонувся до нього крізь бурю і, Кидаючись то в один бік, то в інший, петляв між блискавицями, увертався від пожбурених валунів і раз по раз прокліпувався від суцільних потоків дощу.

Вир хаосу. А що то попереду… світло?

Буряна стіна.

Сет вигулькнув із неї по той бік, і крізь товщу води та уламків Каладін насилу побачив, як шин з упевненим виглядом озирнувся через плече.

«Він гадає, що відірвався від мене».

Каладін пробив буряну стіну й вилетів із неї, оточений спренами вітру, котрі спіралями полинули геть, утворивши світний візерунок. Він закричав і провів випад списом, який Сет, округливши очі, квапливо парирував.

— Не може бути!

Каладін крутнувся й полоснув його списом — що устиг перетворитися на меч — по нозі.

Вбивця, заточуючись, «позадкував» уздовж буряної стіни. Обидва так само падали в західний бік перед самим валом із води й уламків.

Внизу проносився, зливаючись в очах, Рошар. Дві стихії зрештою роз’єдналися, й великобуря полетіла своїм звичним маршрутом, зі сходу на захід. Незабаром Розколоті рівнини зосталися позаду, поступившись місцем пологим пагорбам.

Утікаючи від Каладіна, Сет крутнувся й, додатковим Кидком у зворотний бік, атакував — але Сил, перетворившись на щит, парирувала його випад. Каладін навідліг замахнувся й молотом — який з’явився у його руці вже на ходу — вгатив шина в плече, ламаючи кості. Доки вбивця намагався зцілитися Буресвітлом, капітан наблизився й штрикнув ворога в живіт — уже ножем — який глибоко ввігнався під шкіру. Але до хребта не дістав.

Сет охнув і несамовито Кинувся назад, сахаючись від ближнього бою.

Каладін за ним. У буряній стіні — яка тепер була для нього «низом» — нуртували, перекочуючись, валуни. Щоб залишатися в потрібному місці, просто попереду стіни, Каладінові доводилося знову й знову робити Кидки.

Стрибаючи на камені, коли ті виринали, він переслідував Сета, котрий — у своєму білому одязі, що тріпотів, наче крила — гарячково рятувався падінням. Спрени вітру пурхали, кружляли й увивалися довкола Каладінових рук і ніг, утворюючи такий собі німб. Близькість бурі не давала Буресвітлу вичахати: адже заряд постійно підживлювався.

Сетові рани зцілилися, й убивця, пригальмувавши, завис перед буряною стіною, виставляючи перед себе меча. Він зітхнув і глянув Каладінові у вічі.

Що ж, час покласти цьому край.

Юнак рвонув