Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

Поріз загоївся, і в Каладінову правицю повернулася сила, але, пропустивши крізь кінцівку стільки Світла, він почувався спустошеним. Мостонавідник Кинувся від Сета, намагаючись триматися на віддалі, але вбивця не відставав, щоразу звертаючи йому навздогін, коли той намагався втекти.

— Ти новачок у цих речах, — гукнув шин. — Мене тобі не здолати. Я переможу тебе.

Сет пурхнув уперед, і Сил у Каладіновій руці знову перетворилася на списа: вона, здавалося, вгадувала наперед, яка саме зброя йому потрібна. Шин зітнувся з нею власною Зброєю, і суперники, стикнувшись лице до лиця, линули кожен у своєму Кидку вздовж буряних хмар.

— Я завжди перемагаю, — сказав Сет.

У його голосі бриніло дивне роздратування.

— Помиляєшся, — відказав Каладін. — У сенсі, щодо мене. Я в цьому не новачок.

— Ти лише щойно набув своїх здібностей.

— Ні. Вітер і небо належать мені ще з дитинства. Чужинець тут ти, а не я.

Каладін відштовхнув нападника геть і, замість думати про Кидки та про тактику, дозволив собі зануритися у свою стихію.

Стрепенувши полами мундира, наче крилами, він рвонувся до Сета й виставив списа, цілячи шинові в серце. Той увернувся, але Каладін, зронивши ратище, описав рукою в повітрі велику дугу і змахнув навідліг уже алебардою — що в неї трансформувалася Сил — яка пройшла за лічені дюйми від Сетового обличчя.

Убивця вилаявся й відповів ударом Сколкозбройця. Але за частку секунди в Каладіновій руці з’явився щит, який відбив той випад. А Сил, розсіявшись уже в момент зіткнення, знову перетворилася на меча, який уклався Каладінові в руку, якраз коли той завдавав удару. Зброя глибоко вгризлася вбивці в плече.

Той вирячив очі. А Каладін із проворотом висмикнув клинок із його тіла і спробував ударити навідліг, щоб покінчити із Сетом раз і назавжди. Але шин був надто швидкий. Він Кинувся назад, примушуючи супротивника розпочати погоню й громадячи Викид за Викидом.

Сетова рука досі слухалася. От Геєна — удар у плече не вповні перетяв відросток душі, який вів до зап’ястя. А тут іще й заряд Буресвітла закінчувався.

На щастя, в шина його на позір зоставалося навіть менше. Висновуючи з того, як послабшало світіння вбивці, він, здавалося, зуживав його куди швидше, ніж сам Каладін. Власне, він навіть не пробував загоїти плече — що потребувало б чимало заряду — а тікав і тікав, сахаючись то в один бік, то в інший і силкуючись відірватися від переслідувача.

Внизу тривала сутінкова битва — хитросплетіння блискавок, вітрів і смерчів. Коли Каладін переслідував Сета, внизу під хмарами майнуло щось воістину гігантське — якась тінь завбільшки як місто. А за секунду темну товщу хмар пропорола верхівка цілого плато, яка повільно оберталася, наче її підкинули знизу.

Сет мало не влетів у неї, але Кинувся вгору й, досягнувши «перевалу», приземлився на її поверхню і побіг уздовж плато, яке мляво крутилося в повітрі силою інерції.

Каладін приземлився позаду вбивці, але, зберігши більшість верхньої прив’язки, легко побіг майже прямовисним схилом угору — до неба. Проте шин зненацька обернувся й, зітнувши скельну формацію, обрушив на нього каменепад.

Юнак, відскочивши вбік, ухилився, й валуни скотилися поверхнею плато, яке й саме почало падати назад донизу. Сет добувся до вершини й зіскочив із неї, а за коротку мить так само вчинив і мостонавідник — відірвався від кам’яної поверхні, яка тонула в розбурханих хмарах, неначе корабель, що терпить лихо.

Гонитва тривала, але тепер Сет падав спиною вперед уздовж верхньої крайки бурі, не зводячи з Каладіна очей. Несамовитих очей.

— Облиш дурити мені голову! — гукнув убивця. — Ти не можеш бути одним із них!

— Ти ж сам бачиш, хто я, — гукнув у відповідь переслідувач.

— Спустошувачі!

— …Повернулися, — підхопив Каладін.

— НЕ МОЖЕ БУТИ. Я ЗАБЛУДЛИЙ! — охнув убивця. — Мені не потрібен цей бій із тобою. Не ти моя ціль. Я… Я маю незакінчену справу. І виконую, що наказано!

Він відвернувся й Кинувся додолу.

У хмари і далі вниз — на плато, куди вирушив Далінар.

***

Шаллан влетіла до приміщення якраз тоді, коли надворі зітнулися бурі.

Що робити? Часу не було. Навіть якщо портал таки вдасться відкрити, їй не встигнути провести крізь нього людей — адже бурі вже тут.

Вони покійники — всі до єдиного. Досі буряна стіна, найімовірніше, змела з лиця Рошару тисячі люду.

Але дівчина все одно підбігла до останнього світильника й зарядила його сфери.

Підлога засяяла.

Здивовані подвижники зіскочили на ноги, а Інадара звереснула. Крізь отвір входу прошкутильгав Адолін, супроводжуваний шквальним вітром і бризками грізної зливи.

Хитромудрі візерунки під ногами освітилися зсередини, і тепер дуже скидалися на вітраж. Гарячково махаючи Адолінові йти за нею, Шаллан метнулася до замка на стіні.

— Меча! — гукнула вона нареченому, перекриваючи шум бурі знадвору. — Сюди!

Свого ж бо Ренарін уже давно відіслав.

Адолін зробив, як просили, й, квапливо підшкутильгавши до дівчини, прикли́кав Сколкозбройця й увігнав його в отвір, який знову припасувався до клинка.

Нуль результату.

— Не спрацювало, — гукнув княжич.

«Цьому є тільки одне пояснення».

Шаллан схопила меч за руків’я — попри крик у голові, який розлігся від того дотику — і, висмикнувши його, відкинула осторонь.

Сколкозброєць щез, перетворившись на імлу.

«Глибоко прихована правда».

— Із твоїм клинком щось не так — як, власне, і з рештою Сколкозбройців. — Вона завагалася, але всього на мить. — З усіма, крім мого. Фрактале!

Той матеріалізувався у її руках Зброєю, що нею вона вбивала. Прихованою душею. Шаллан увігнала її в шпару, і та завібрувала в руках і засяяла, відмикаючи щось у надрах плато.

Знадвору били блискавки й кричали люди.

Тепер принцип роботи механізму став зрозумілий. Шаллан усім тілом навалилася на меч, штовхаючи його від себе, мовби важіль. Внутрішня стіна приміщення була таким собі кільцем у трубі — могла обертатися всередині зовнішньої, яка залишалася непорушною. Коли дівчина натисла на клинок, той зрушив із місця внутрішню стіну — вона, щоправда, попервах застрягла, заблокована наваленими брилами з прорубаного отвору. Але Адолін наліг на меч разом із нею, і спільними зусиллями вони провертали кільце, доки під ними не опинилося зображення Урітіру, яке лежало за пів окружності від вихідного положення, Натанатану. Шаллан висмикнула Сколкозбройця.

І десять світильників згасли, мов заплющені очі.

***

Каладін летів за Сетом крізь бурю, пірнаючи в чорноту й провалюючись у повітряні ями між нуртівних вітрів та спалахів блискавок. Буревій не відставав, жбурляючи його сюди-туди, і жодні Кидки не могли цьому запобігти. Нехай він і був володарем вітрів — але буря є буря.

«Стережися, — донесла до нього Сил. — Мій батько ненавидить тебе — а це його стихія. Та ще й змішана з чимось навіть жахливішим. З іншою — їхньою — бурею».

Хай там як, а великобурі були джерелом Буресвітла — і перебування всередині заряджало Каладіна енергією: його запаси живлення наповнилися під зав’язку. Як вочевидь і Сетові — бо той зненацька знову проступив сліпуче-білим вибухом, що ринув крізь шал стихій до плато.

Каладін заричав і Кинувся за вбивцею. Довкола спалахували блискавиці — червоні, фіолетові, білі та жовті. Лило як із відра. Повз капітана пролітали — подекуди вцілюючи — валуни, але не встигали вони завдати йому ушкоджень, як