Аврелія Аверлі - Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі

— Аліночко! Ти прийшла. Голодна? — свекруха виходить зі спальні. Роман забирає від мене руки і я полегшено видихаю. Знімаю взуття:
— Ні, дякую! Я надто стомилася, — швиденько йду у ванну.
Обходжу Романа та ховаюся за дверима ванної кімнати. Я не впізнаю свого чоловіка. Вперше бачила Романа таким розлюченим. Його очі виблискували наче скло і в них бурлила ненависть. Роздягаюся та приймаю душ. Виходжу і прямую до спальні з надією, що Роман уже спить. У кімнаті вимкнене світло. Навпомацки йду до ліжка та вмощуюся скраєчку. Після зміни ноги гудуть, а спина болить.
Роман торкається моєї руки та тягне до себе:
— Йди сюди, — вмощує мене на своїх плечах та обіймає.
Мені не затишно у його обіймах. Хочеться втекти. Пересилюю себе та кладу руку на груди Романа. Він проводить долонею вздовж спини:
— Я скучив, — нахиляється, цілує в маківку. Перевертає мене на ліжко та нависає зверху, — я хочу тебе.
Захоплює мої губи в капкан та, міцно вчепившись, цілує. Перед очима одразу виникає Лук’ян. Його пестощі й поцілунки. Досі не можу наважитись на близькість з Романом. Його присутність обтяжує, а дотики здаються колючими. Я не знаю, що зі мною. Поруч з Романом почуваюся бездушною лялькою. Він не розпалює вогонь всередині, від нього не літають метелики в животі, й не хочеться його дотиків. На відміну від Лук’яна. Цей мерзотник глибоко засів у серце та заважає моїм стосункам з Романом. Я відхиляюся та видихаю в губи:
— Я сьогодні втомилася. Давай завтра.
— Я щодня це чую, — Роман відпускає мене та сідає на ліжко, — що таке, Аліно? Бажаєш пестощів Громовенка?
Він вгадав. Бажаю всіма клітинками тіла, всіма фібрами душі та частинками серця. Це щось більше, ніж фізичний потяг. Сказати таке не можу та хитаю головою:
— Не вигадуй. Я справді втомилася.
— Я чоловік, Аліно. У мене є потреби. Ти з Громовенком спиш, а зі мною не хочеш? — його голос перейшов на крик, — шалава!
Гостре слівце забивається колом у серце. Образа роздирає груди. Не витримую і теж сідаю на ліжко:
— Та як ти смієш? Ти сам відправив мене до Громовенка, благав врятувати. Ти зовсім не думав про мене.
— Думав! Якщо відверто, то у ліжку ти колода. Сподівався Громовенку не сподобається, але, всупереч моїм очікуванням, він знову хоче тебе.
Від почутого у мене округлюються очі. Завжди гадала, що у ліжку у нас все добре. Таке відкриття шокує. Стримую сльози й лягаю на бік, спиною до Романа. Закутуюся у ковдру:
— То дай колоді спокій. Добраніч!
Роман лягає і під ним злегка прогинається матрац. З моїх очей стікають сльози. Злість отруює душу. Я не знаю, чи наше сімейне життя вийде реанімувати. Клятий Громовенко! Міцно стискаю ковдру й довго не можу заснути. Вранці Роман ще спить, а я біжу на пари. Радію, що вдалося уникнути розмови з ним.

Лук’ян
Стою у вітальні та стискаю в руках бокал. Вдивляюся у нічну темряву у вікні й ледь стримуюся, щоб не зателефонувати Сірому. Вже доволі пізно. Аліна мала б закінчити зміну. Хвилювання за вперте дівчисько стискає груди. Сьогодні ледь стримався, щоб не поцілувати її. Бажана, зваблива і… кохана. Я досі не можу її розлюбити. Дзвінок телефону вириває зі спогадів. Нарешті телефонує сірий. Я натискаю на екран:
— Що там?
— Відвіз Аліну додому, все добре. Супроводив до квартири, відчинив Роман і я пішов.
Кількома ковтками спустошую бокал, який тримаю у руці, й сподіваюся це хоч трохи погасить злість.
— Вона щось про мене питала?
— Так, спочатку відмовлялася сідати в авто. А потім хотіла дізнатися, що вам від неї треба.
— Сподіваюся ти сказав, що нічого?
— Е…, — голос Сірого тремтить і виказує хвилювання. Після кількох секунд тиші, чоловік нарешті дає відповідь, — так. Саме так і сказав.
Я розумію, що він бреше. З натиском у голосі, продовжую допит:
— А насправді що ти сказав? І цього разу не бреши, я обман й на відстані відчуваю.
— Спочатку так і сказав, але вона не повірила. Довелося нагадати їй, що ваша пропозиція ще в силі. Якщо приїде до вас, то квартира стане її.
— Дурень! — гарчу в телефон та скидаю виклик.
Тепер Аліна ніколи не повірить у мою щирість. А ще той шмаркач відчиняє їй двері. Перед очима проноситься картинка їхньої гарячої ночі. Вони зараз кохаються в одному ліжку. З Аліною просто лежати неможливо. Її хочеться голубити, цілувати та пестити спокусливе тіло. Ревнощі обпікають груди. Не хочу, щоб Аліна належала іншому. Розумію, якщо не почну діяти, то остаточно втрачу її. Прожити життя без неї я не готовий. Вирішую позбутися суперника. Якщо Аліна стане вільною, то її буде легше завоювати. Телефоную Сірому і наказую діяти:
— Завтра привезеш Романа до мене в офіс. Відмовиться їхати — налякай. Можеш використовувати будь-які способи, головне, щоб він опинився у моєму кабінеті.