Сано Бенсан - Мисливець. У пошуках втраченого, Сано Бенсан

Розділ 12

Перед входом в Етеріал я прийняв швидкий душ. Так, цікавий момент виявився з моїм наруччям. Воно не знімалося, але виявилося повністю захищеним від води. Випробовувати на витривалість я не став, тому поквапився завершити усі свої водні процедури. Як завжди, став на платформу для сканування, але так і стояв, коли воно завершилося. Відсотки знову рухалися вгору. Так зовсім трохи, але не вниз і не на місці.

Я нічого не розумів, але знав у кого запитати.

Активувавши костюм, вже з більшою цікавістю спостерігав, як він «виникав» з мого тіла. Мусив відмітити, що безболісно. Хіба що незвичне та ледь чутне поколювання, яке супроводжувалося чимось схожим на незначні розряди. Дивно, але мусив приймати все як є.

Щойно я ступив на респ Етеріалу, як мене вже зустрічав Емікс. Погляд стриманий, я б навіть сказав напружений і неабияк проникливий. Він знає? Підійшов до нього мало не в притул, але погляду не відводив. Деякий час ми мовчки вичікували, хто розпочне першим, і вже бачив, що ним буде не Емікс. Самовпевнений гад.

— Костюм. Він якось пов’язаний із моїми показниками? — запитав я впевнено.

Емікс мовчав. Хвилину, а потім здалось, що й другу, але відповів:

— Так. Ти перший, хто випробовує його на собі.

— Тобто, я перший на кому ти його випробовуєш.

— Байдуже. Але результат є, а це — головне.

— Еміксе, ти без мого дозволу увібрав мене в нього!

Він здивовано підняв брову.

— Хіба?

Хотів заперечити, але вчасно припнув язика, адже костюм мені подарував батько… Немов би я зробив відкриття, округливши очі.

— Батько знав… Він на тебе працює?

— Тебе справді цікавить саме це? — запитав якось двозначно він і відступив убік.

Спершу мотнув головою, намагаючись збагнути, на що він натякав, а потім ніби й осяяло і я вже знов став перед ним.

— Ти знав, що мама хвора?

— Нещодавно помітив зміну після сканування, — відповів він з чималим жалем, що знову було нехарактерним для програми. Я не знав, що відповісти, але вкотре зрозумів, що Емікс мав більше доступу, ніж я думав, що наштовхувало на ще більші роздуми. Втім, доки я ошелешено слідкував за ним, він продовжив: — Я б хотів дати тобі надію, Дем’яне… Але не даватиму, тому що якщо ти не впораєшся, то вона буде марною.

Вперше в Етеріалі він назвав мене на ім’я, а це було поза правилами. Хоча що йому ті правила, коли він їх і написав. 

— Тоді ми не повинні гаяти часу… — здавлено промовив я, шморгнувши носом. Не знав як так вийшло, але тепер я почувався залежним від успіху справи Емікса. Хм… Нашої. — Але ти зобов’язаний розповісти мені все. Жодних загадок, Еміксе.

Він не відповів, але кивнув досить стримано. Перевіривши свої завдання, мусив відмітити, що шкала таки рухалась, несильно жваво, але тішило, що не стояла на місці після нічного рейду. 

— Ходімо, — сказав йому, і відкрив телепорт у столицю. — До речі, є ще одна проблема.

— Я знаю.

Я здивувався, але не виказав цього. Мав би вже розуміти одразу, як щось подібне стається.

— Отже, мій власний костюм за мною шпигує…

Емікс розсміявся.

— Хай буде так, Мисливцю. Але це на краще, бо він — твій захист навіть там.

— Тільки не кажи, що і там я буду стріляти віртуальною зброєю, бо мене зачинять в божевільні досить швидко, а мені туди не можна, — сміючись, сам дивувався своїм дивним думкам.

— Приймати отриману пропозицію я б не радив, — вже серйозно промовив Емікс, оминаючи аватари, — ти не достатньо…

— Дорослий для ваших справ? — здивувався я, глипнувши на нього. — А хіба не ти мене вирядив у трико, щоб рятувати світ?

Помітив, як Емікс підтиснув губи, крадькома зиркнувши на мене.

— Я є в системі, але мене немає в їхніх головах, Мисливцю. Тому ти муситимеш враховувати це.

— Обов’язково, але це буде ідеальним способом зруйнувати їх зсередини. Вже навіть продумав кілька «смаколиків» для них.

Провідник знову хмикнувши всміхнувся. 

— Мисливцю!! — почувся звідкись оклик, від якого я аж стулив повіки, немов би воно чимось допомогло. — Це справді ти?!

Кроки стрімко наближалися, доки встиг переглянутися з Еміксом, обличчя якого враз стало непорушним. Він уважно слідкував за наближенням Влада до нас. Досі одягався у подарований на змаганнях костюм. Так, він був досить непоганий і мав певні додаткові характеристики для аватара, але не настільки, щоб хотіти постійно дефілювати в ньому вулицями Етеріалу. Занадто пістрявий, як на мене, та й взагалі неон не пасував його очам. Щоправда, єдине що тішило, то це те, що Влад хоч мав пояснення, звідки в нього такий прикид.  

— Привіт, Фай. Як бачиш, дали доступ, — промовив невпевненого, а слідом спробував невимушено всміхнутись. — Навіть поблажливо скоротили термін мого покарання… Я аж мало не подавився від такої щедрості!

Протягнув із захватом, поглянувши на Емікса, який вже примружився.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍