Анна-Марі Слотер - Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Основна ідея книжки{194} полягає в тому, що суть піклування — в допомозі іншій людині рости та розвивати потенціал — прямо протилежне до використання цієї особи для власних цілей. Турбота не вимагає зневажати себе, але поставити інших на перше місце таким чином, щоб це допомогло їм розвиватися як незалежним особистостям. «Піклуючись{195} і допомагаючи іншим зростати, — пише Мейєроф, — я сприймаю те, про що я піклуюся (особу, ідеал чи ідею), як продовження себе, але одночасно як щось окреме, чиє право на існування я поважаю».
Будь-який батько, дідусь чи бабуся, старший брат чи сестра, (інколи!) вчитель або наставник молодої особи переживає це почуття — процес виховання та навчання наповнює іншу людину вашим досвідом, цінностями та поглядами, але одночасно, якщо все робиться правильно, це надання простору цій людині бути собою. Особливо впадає в очі те, що Мейєроф не розрізняє опіку над людиною та опіку над «ідеалом чи ідеєю», тобто всім, що ви створюєте або до чого долучаєтеся.
Згадайте, як великі митці описують свій процес творчості. Скульптори спершу говорять про ідею скульптури, а тільки потім про структуру дерева або тріщини каменю. Художники, як правило, більш вільні та абстрактні у поводженні з пензлями, дозволяючи фарбі керувати їхніми руками більше, ніж будь-чому іншому. Досвід та впевненість приходять із часом. Я думаю про свою матір, яка почала приділяти весь час творчості, коли ми покинули дім. Вона показувала мені свої роботи в майстерні, часто кажучи, що тому чи іншому полотну, яке я вважала ідеальним, «ще чогось бракує», так, ніби картина була жива.
Багато письменників, як-то Генрі Джеймс, Марсель Пруст, І.М. Форстер, Еліс Уокер і Дж. Роулінг описували, як їхні персонажі інколи «виходили з себе» та надиктовували сюжет роману. В певний момент, у процесі писання, персонажі розвиваються і наче починають жити власним життям.
Тоді автор перестає боротися з вигадуванням нового діалогу чи сюжету і замість цього просто роздумує, що персонаж міг би сказати або зробити в конкретній ситуації, і потім це записує. Часом персонаж може навіть змінити першопочаткову ідею автора й направити лінію сюжету в інший бік.
Талановитий митець знає, як дозволити своєму творінню розвинути власну цілісність, формувати себе під наглядом, а не під повним контролем. Це так само, як бути батьком. Хороший батько має глибокий зв’язок із дитиною, але знає, коли дозволити йому або їй піти власною дорогою, а також розуміє, як виховати незалежну, самостійну особистість, а не просто різновид «міні-себе».
Таке бачення піклування настільки ж вимогливе й корисне, як і будь-яке інше старання людини. Мейєроф назвав перелік необхідних рис, щоб бути хорошим доглядальником, але вони також необхідні й для хороших працівників чи керівників. Серед них: знання, терплячість, здатність пристосування до різних обставин, чесність, відвага, довіра, смиренність і надія.
Кожна з цих рис пов’язана з особливим аспектом турботи. Знання, тому що{196} «піклуючись про когось...потрібно знати, ким є той інший, які в нього сильні та слабкі сторони, і що посприяє його розвитку».
Терплячість — очевидна для будь-кого, хто мав справу з малими дітьми та літніми людьми. Проте Мейєроф пояснює, що терплячість у піклуванні стосується не лише часу, а й простору. Вислуховуючи когось, хто засмучений, ми даємо іншій людині простір виразити свої емоції та зрозуміти їхнє джерело. Ця ж риса є частиною хорошого керування, на відміну від надмірного контролю босів, які прискіпуються та наполягають на вирішенні проблеми чи конфлікту, що виникли.
За словами Мейєрофа, така терплячість також «містить{197} толерантність до безладу та скрутного становища» у ситуаціях людей, які самотужки намагаються виборсатися з чогось. Така поведінка веде до прийняття часу, який може здатися згаяним, але насправді є частиною «вільної гри», необхідної для росту. Google не зміг би пояснити це краще{198}, наполягаючи на конструкторі Лего, столах для пінг-понгу, самокатів та іграшок повсюди.
Мейєроф також зазначає, що терплячість має «змінні періоди»{199}. Піклуватися про людину чи мистецькі доробки — це виразити себе таким чином, щоб отримати той результат, який ви хотіли. Навчати дитину ідеї або написати абзац, а потім зупинитися та оцінити, чи це було успішним. Якщо ні, спробувати ще раз. Отже, піклування — це безперервний процес з’ясовування, що працює, а що — ні; рух між власними потребами та потребами інших, між потребами цієї миті та майбутнього.
Цікаво, що цей процес — це саме те, що підприємці, як Ерік Райз, автор книжки «Стартап без помилок», називають утіленням ідеї в успішний бізнес. «Ні в кого немає чудової ідеї відразу{200}. Ні в кого, ніколи. Вам необхідно пробувати та змінювати точку опори» у відповідь на те, чого вчить ринок.
Чесність, у переліку Мейєрофа, — це здатність бачити людину, ідею, картину чи музику такими, якими вони є, а не такими, якими ви б хотіли, щоб вони були «або мали би бути». Це також дивитися достатньо чітко на себе й розуміти, чи ваші дії допомагають або навпаки перешкоджають росту людини, про яку ви піклуєтеся.
Така чесність вимагає відваги приймати речі, які вам можуть не подобатися чи які ви не хочете бачити, а також сміливість іти «в невідоме». З мого досвіду, відвага — це найважливіша риса управління. Зустрівшись із власними обмеженнями, я, як матір, знайшла у собі відвагу визнати, що я чогось не знаю, і перепросити, коли припустилася помилки. Це водночас зробило мене й кращим керівником.
Усі риси, які перелічує Мейєроф, пов’язані між собою. Якщо чесність потребує відваги, то відвага — довіри. Основою довіри є смиренність та надія, смиренність прийняти власні обмеження. Я думаю, що цей аспект піклування проявляється у частих розмовах із синами про гаяння часу. Мій батько завжди все відкладає, він постійно зі сміхом говорить: «Не роби те, що роблю я, роби, те, про що я говорю», закликаючи мене піти на роботу, а сам у той час продовжує читати газету. Зараз на його місці я, коли прошу синів почати раніше і не відкладати їхні проекти до останньої хвилини, добре знаючи, що наді мною постійно маячать дедлайни.
Смирення також означає прийняти те, що ви зробили все, що могли, проте у разі нестачі надії, це надихне нас повірити, що ми завжди можемо зробити трохи краще сьогодні, ніж ми зробили вчора, і якщо ми будемо просто намагатися, то все буде добре. Як часто я
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю», після закриття браузера.