Уляна Пас - Давай одружимось, Уляна Пас

Ігор все-таки йде, і ми з Коршуном залишаємось удвох. Говорити з ним немає жодного бажання. Я взагалі не збиралася йому телефонувати. Перед очима все ще стоїть картинка, як він цілує свою помічницю і стає так неприємно.

- Ходімо, додому тебе відвезу, - нетерпляче заявляє Макс. Він усім своїм виглядом показує, що не бажає зараз бути тут. Чому тоді припхався? 

- Я і сама можу! - фиркаю і повільно підводжусь на ноги. Тільки от вся моя впевненість розвіюється за одну мить, тому що ногу прострілює тупим болем і я практично падаю в обійми Макса.

- Це помітно, - видихає десь біля мого вуха, а тоді абсолютно несподівано підхоплює на руки. 

- Що ти робиш? - вигукую розгублено. Не знаю за що варто хапатись, тому обираю його плечі. 

- Я ж сказав - додому тебе відвезу, - говорить стримано й впевнено крокує у бік ліфта. Заходить в кабінку і двері зачиняються. 

Відчуваю шалене збентеження і не розумію, що варто говорити, чи краще просто мовчати. Взагалі-то, я ще ображена, і той факт, що Макс примчав у клініку нічого не змінює. Обережно тримаюсь пальчиками за його плечі й дивлюсь куди завгодно, лиш би не на нього. 

Коршун покидає стіни клініки зі мною на руках, саджає на переднє сидіння свого автомобіля і поки вмощується за кермом, я встигаю натягнути ремінь безпеки. 

- Розкажеш, як це сталося? - чіпляється поглядом за мою перебинтовану ступню і заводить двигун.

- Не треба вдавати, що тобі дійсно важливо це знати, - кажу тихо, відвернувшись до вікна. - Просто відвези мене додому, а сам повертайся на роботу. Твоя помічниця явно сумує там без тебе.

- Послухай, те, що ти побачила… - Макс знову злиться, це добре чути за інтонацією його голосу. Схоже, не звик він щось комусь пояснювати. Напевно, у його житті все якраз навпаки. - Я дійсно помилився. Більше такого не повториться. Але ти також не свята, як виявилось. Поки мене немає поряд, встигла пофліртувати з цим типом. 

- Ти серйозно зараз? - після його слів я просто вибухаю від обурення. - Може, ще скажеш, що я накинулась на нього з поцілунками? 

- Я не про це! - бурчить Макс і замовкає. Здається, сам розуміє, що нормальної розмови у нас не вийде. 

Далі просто мовчимо, кожен думаючи про щось своє. Не можу дочекатись, коли нарешті зможу лягти і відпочити. Хочеться вірити, що Коршун залишить мене саму й повернеться на роботу. Напевно, після того, як я спіймала його з помічницею, він більше не буде так ризикувати. 

Макс знову підхоплює мене на руки, коли намагаюсь самостійно вийти з машини, і мені доводиться підкоритися. Все ж таки у нього на руках краще, ніж самостійно стрибати на одній нозі. 

Мушу визнати, що Коршун у чудовій спортивній формі. Навіть не захекався, поки ніс мене до ліфта. Тільки от моє серце чомусь шалено б'ється об ребра, а дихання важке. Дивна реакція на Макса, якщо чесно. Так, він шалено сексуальний чоловік, але я розумію, що мені нічого з ним не світить. Головне, щоб не повбивали одне одного за ці чотири місяці. Чому ж тоді поруч з ним думки плутаються і з'являється збентеження? 

- Все гаразд? - питає Макс, поки ліфт піднімає нас вгору. - У тебе таке важке дихання, наче це ти несеш мене на руках, а не я тебе.

- Нормальне у мене дихання! - бурчу і радію, що ми таки приїхали. 

Коршун обережно ставить мене на ноги й продовжує підтримувати за талію однією рукою. Іншою в цей час відчиняє двері й допомагає мені переступити поріг. 

- Тобі щось потрібно? - питає, коли заходимо у спальню. Я сідаю на ліжко й обдумую його слова.

- Треба купити ліки і мазь. Рецепт у мене в сумці, - думаю, Коршун може це зробити, коли буде повертатись з роботи.

- Добре. Зараз з'їжджу, - каже спокійно і вже збирається йти, але я його зупиняю.

- Хіба тобі на роботу не треба? - здивовано випалюю.

- Так не терпиться мене позбутись? - криво посміхається.  - Сьогодні я не буду повертатись в офіс. Краще за тобою пригляну. Як тільки мене немає поруч, ти знаходиш проблеми на свій зад. 

- Я не просила тебе їхати в клініку! - а це вже образливо. Хіба я винна у тому, що не помітила автомобіль? - І зараз не варто за мною наглядати! Краще за помічницею  своєю приглядай, а то принесе вона нам ще проблем! 

- За це можеш не хвилюватись, - сухо відповідає Макс. - Я звільнив її. Відпочивай! Я в аптеку і назад.

Чоловік йде, тихо прикривши за собою двері, а я не можу повірити у те, що щойно почула. Звільнив?! Реально?! Нічого собі! І як це розуміти? 

Коршун продовжує мене дивувати! Спочатку сам спокусив власну помічницю, а тоді просто викинув з компанії. Не скажу, що мені її шкода, але після цього випадку я ще більше заплуталася в тому, що відбувається у голові цього чоловіка.