Анастасія Бойд - Покоївка для незвичайного актора, Анастасія Бойд

Глава 20

Руки Крістофа не рушили з місця, впираючись в стіну, але ці губи... Він наче хотів з'їсти мене. Цілував жадібно, пристрасно, волого, трохи боляче, і так наполегливо, що в мене не було найменшого шансу відмовити. Я відкрила рот, і впустила його язик. Я піддавалася. Я теж цілувала Крістофа, раптом усвідомивши, наскільки сильно прагнула цього раніше. В моєму животі стало так тепло, навіть гаряче. Губи Шері були надто напруженими, наче зведеними судомою, і варто було мені запустити свій язик в його рот, як це напруження посилилося. Крістоф важко простогнав, і ймовірно хотів відсторонитися, але не наважився, бо я зухвало обхопила його шию, почавши цілуватися ще активніше. І я... Я вперше відчула дещо інше стосовно цього чоловіка. Відчула дещо таке, чого не відчувала до Крістофа раніше. Це не просто моя еротична фантазія, яка втілилася у життя. Це не експеримент і не пригода, а щире бажання. Це поцілунок з чоловіком, про якого я хочу знати більше. До якого хочу стати ближче. Це не просто відома персона – це чоловік, обличчя якого може бути інакшим лише для мене.

Я схопила його непіддатливу від напруги руку, і поклала на своє стегно, тягнучи її вище під свою спідницю, щоб Крістоф зрозумів, чого я хочу. Щоб збагнув, що я згодна йти далі. Шері в мить прибрав руку, і примружився.

– Досить... - хрипко прошепотів він, насилу зупинившись. – Ти обіцяла мене відштовхнути, а не посилювати масштаб ідіотизму між нами, - знову на "ти"... Крістоф завжди забуває про офіціоз, коли втрачає розум.

– Я краще більше нічого не обіцятиму, - прошепотіла я, і ще раз легенько торкнулася його губ своїми губами. Крістоф болісно посміхнувся.

– Навіщо ти прийшла на побачення з Полем, якщо так цілуєш мене? - він торкнувся моєї щоки тремтячою долонею, і не кліпаючи подивився у вічі. – Божевільна дівчинка... Нащо тобі ці пригоди?

– Мені треба йти. Дякую за вашу щедрість, і... - я запнулася і нервово проковтнула. – І за це також.

– За мої щедрість і терпіння будете винні. Обидва, - хитро посміхнувся Крістоф, повільно опускаючи долоню з щоки на шию, а потім на плече, поки не прибрав зовсім. – Поцілунком не відбудетеся.

– Сподіваюся, коли ми побачимося вдома, ви будете в такому ж настрої, - я обережно звільнилася з його пастки, і повільно попрямувала коридором.

– Ти мене згубиш, - протягнув Шері мені услід.

Здається, я зовсім втратила голову, і окрім бажання отримати Крістофа цілком і повністю, не залишилося нічого. Мені начебто навіть байдуже, чим він займається і з ким... Це погано. Я маю поважати, насамперед, себе.

Я повернулася назад до Поля, навіть не уявляючи, як виглядаю після пристрастей. Білявчик ласував смачною їжею за обидві щоки.

– Ти прийшла вчасно. Страва від шефа вже готова. Оце так... - Поль перервався, і з повним ротом роздивився мене. – І навіть за це не подякуєш?

– За що?

– Він тебе поцілував, адже так? Це завдяки мені, - самовпевнено хитнув він головою. 

– Будь ласка, їж свої делікатеси, і облиш мене, - їсти зовсім не хотілося, особливо зараз, але спрага була неймовірна. Я майже залпом випила коктейль.

– Він тебе поцілував, - продовжив докучати Поль. – Ти наче бавовняна сорочка після прання. Далі сама впораєшся? Татко Поль може відпочивати? - зухвало спитав він, наче тільки завдяки йому я познайомилася з Крістофом.

– Татко Поль може взагалі про це більше не думати. Хоча і раніше не треба було, - поблажливо посміхнулася я, і вирішила якось вже піти звідси. – Раз ти сам сказав, що наше побачення нікому не потрібно... Я, мабуть, піду. 

– Як хочеш. Я сам все з'їм і тобі не залишу. Хоча... Ти ж можеш випросити потім і сама вечерю в мсьє Шері. 

– Поль...

– Що?

– Якщо буде бажання... Можеш поскаржитися мені на свої особисті проблеми, які заважають тобі жити, - запропонувала я, і Поль помітно зніяковів, одразу перетворившись в невпевненого хлопчика.

– Ем... Не думаю, що така нагода виникне, але дякую.

– Бувай.

Я пішла з ресторану, зовсім не тямлячи, що зі мною відбувається. Побачення з одним, поцілунки з іншим, і з того часу, як я влаштувалася працювати до Крістофа, майже не думала про подальше навчання і про свою кар'єру. Він робить мене гіршою. Робить безвідповідальною. Або... Просто змінює мої плани і мрії.

Пройшла трохи далі, і біля мене зупинилося авто Крістофа. Що він ще вигадав? Чому пішов з роботи?

– Софі, сідайте в машину, - беземоційно наказав він. 

– Ви, здається, працювали до пізнього вечора, - я невпевнено підійшла до віконечка автівки.

– На сьогодні я вже вільний. Сідайте. 

Чи є сенс щось вигадувати? Я в будь-якому випадку рано чи пізно опинюсь в його автівці. Слухняно сіла, і тільки-но усвідомила, що не знаходилася так близько до Крістофа після нашого поцілунку. Чи буде наше спілкування незручним, або всі перешкоди зникли десять хвилин тому? Шері завів двигун, і машина рушила з місця.

– Куди ми поїдемо?

– Додому. Нам треба поговорити, тому що... - запнувся Крістоф, нервово стиснувши кермо.

– Тому що ви мене поцілували, хоча не планували більше торкатися? - головне не здаватися надто нав'язливою, бо я вже відчуваю цю надмірну сміливість.

– Тому що ти мені подобаєшся, Софі, - несподівано сказав Крістоф, не зводячи погляду з дороги. – Тільки не лякайся, що я знову на ти... Я не знаю... Не можу обіцяти, що це щиро, тому що, насамперед, я тебе хочу. До стуку зубів. Хочу трахнути тебе, хоча з тобою варто кохатися. І мені соромно за це.

– Ви вважаєте, що ваш потяг... Це лише прояв залежності?

– Я в цьому впевнений. Не те, щоб я не здатний був закохатися, але... За хтивими бажаннями дуже важко розгледіти щось чисте, - напружено пояснив Крістоф, але я мовчала, не усвідомлюючи свої почуття стосовно таких зізнань. – Чи буде тобі комфортно працювати далі на мене, знаючи про що я думаю? 

– Я гадки не маю, про що ви думаєте.

– Не важко здогадатися... Я сказав тобі, чого хочу, тому уявити наповнення моїх думок нескладно. Просто уяви... Я лише дивлюся на тебе, а в моїй голові відбувається суцільне брудне порно з твоєю участю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍