Джулія Рейвен - Блогерка для бандита, Джулія Рейвен

— … і за Єгором…

Не встигла я доказати, як Діма рвучко вихопив з рук мобільний і кинув його в стіну. Наворочений віджет болісно пискнув і погас. Я мимоволі здригнулася від такої реакції і побоялася підняти очі на колишнього. Сподіваюся, він мене не вдарить?

Вранці я вже бачила його гнівний вибух. Тільки тоді постраждала ваза, а потім вся кухня. А тепер… я навіть боюся подумати, що він зі мною зробить.

Кімнатна темрява ускладнює завдання. Я напружилася в очікуванні удару, але його не було. М'яке світло настінних лампочок освітило спальню.

Тихі впевнені кроки десь поруч. Від страху мені хотілося боягузливо сховатися під подушку і, як у дитинстві, погукати маму, щоб та прогнала монстра. Шкода, що це не сон.

Моє підборіддя спалахує від жару шорстких пальців, і я забуваю як дихати. В очах навпроти бушує чорна буря, яка не віщує мені нічого доброго. Я кусаю губу до огидного смаку металу. У скронях шумить від жаху, тіло зрадливо паралізує, не дозволяючи ні на сантиметр відсахнутися від колишнього.

Діма ковзає по мені нерозбірливим поглядом і з придихом каже те, від чого моя душа йде в п'яти:

— Йди в душ. Я думаю, нам не варто чекати першої шлюбної ночі.

— Ґвалтуватимеш? — вирвалося в мене раніше, ніж я зрозуміла, про що запитала.

Губи нервово затремтіли, очі защипало від підступаючих сліз. Він же ж не зробить цього, правда? Напевно, я все не так зрозуміла. Яка шлюбна ніч? Змучена свідомість просто пожартувала. Діма такого не казав.

Потрібно лише видихнути і заспокоїтися. Вкотре за минулу добу я собі це повторювала? Але, як і раніше, спроба самопереконання на до чого корисного не призвела.

— Ну якщо ти хочеш з насиллям...

Діма скривив рот у зарозумілій посмішці і, звільнивши мене з нехитрого захвату, позадкував.

— Без проблем... Будь-який каприз, як то кажуть...

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно