Емілія Дзвінко - Стосунки на годину і більше, Емілія Дзвінко

— То візьми з шафи, яка в тебе в кімнаті. Там мають бути якісь речі Поліни, — відповідає хлопець. 

— Нічого там не має розумнику, тому дай мені свою футболку, — прошу в Кирила. Відчуваю, що червонію. Вперто намагаюся ігнорувати відчуття крихітного трепету всередині. Носити футболку хлопця майже на голе тіло — це завжди видавалося мені надто інтимно, по-особливому, а не так, прийшла до фіктивного хлопця і просиш в нього речі. 

— Невже, Лео вміє соромитися? — Кирило підходить ближче до мене і продовжує спостерігати як я ніяковію. 

— Якщо не хочеш дати мені футболку, то я роздягнуся, і буду ходити в прозорих чорних трусиках і такому ж бюстгалтері. Тебе влаштовує? — злюся, тому мелю дурниці. — Доречі, в такому образі можу з'явитися й завтра на вечерю.

— Я б хотів це побачити, але ти блефуєш? — впевнено заявляє Кирило. Я не планувала нічого такого, але тепер мушу довести йому протилежне.

— Бачу, що тобі не терпиться побачити мене голою, — відповідаю. — Добре, раз ми фіктивна пара, то зроблю тобі таку приємність один єдиний раз. Підтягую свій топ і легко знімаю його залишившись в прозорому мереживному бюстгалтері. 

Реакція Кирила мене тішить. Це шок, подив і можливо краплинка захвату, як мені здалося. Або може я бачу те, що хочу бачити. Тому я продовжую нашу суперечку на роздягання і вже більш впевнено беруся розстібати блискавку на спідниці. Кирило не дає мені цього зробити. 

— Досить, — різко хапає мене за руку хлопець.

— То я блефую чи тобі не сподобалося? — переможно питаю, вириваючи свою руку з його. Він так часто ловить мене за руки, але завжди робить це так акуратно. 

— Лео, не підтверджуй мої слова, які я сказав в перший день нашого знайомства, — відповідає  Кирило і зникає в себе в кімнаті. Пішов за довбаною футболкою. А в мене враження, ніби мене виваляли в багнюці. Сподіваюся цей придурок не подумає, що я намагалася його звабити. 

— Тримай, — дає мені футболку Кирило. — Не переживай вона нова, тому можеш її залишти собі. 

— О, як благородно! — злюся, беру футболку, 2 коробки з піцою і хочу піти поїсти на одинці.

— Піца охолола вже, — каже Кирило. — Давай розігрію?

— Не треба, обійдуся без твоєї доброти, — огризаюся і йду з кухні. 

В кімнаті їм холодну, але смачну піцу. Переписуюся з Кітті у якої роботи по саме не хочу. Записую відеоповідомлення для Поліни, яка певне буде в шоці, як дізнається, що я тепер фіктивна дівчина Кирила. Так і є. Дівчина шле мені здивовані смайли, знаки оклику і вимагає зустрічі. 

Кирило легенько стукує в двері, а я мовчу, бо хочу подивитися як він себе поведе далі. Робить ще декілька стуків і після чергової мовчанки відчиняє двері. Я швиденько закриваю очі, вдаю, що сплю.

— Лео, я знаю, що ти не спиш, бо чув твій сміх декілька хвилин тому ...

— Чого тобі? — відкриваю очі і роздратовано питаю Кирила. Ще досі почуваюся ображеною. 

— Пішли на квартирну екскурсію, — пропонує хлопець. — В мене є пляшка вина, якщо ми не повбиваємо одне одного поки я тобі все покажу, то потім можемо її випити.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно