Стівен Кінг - Якщо кров тече

Уперше від миті, коли він пробігся барабанами, щоб розігрітися й оцінити звук установки, Джаред відчуває іскру й розуміє, чому захотів сьогодні встановити тронку. Він починає стукати в неї на слабкі долі, і те, що він вибиває, перетоплюється на щось схоже на ту стару дудку від Champs — «Tequila». Це круто. Течія підхопила його, а течія — це мов дорога, якою хочеться йти. Він міг би прискорити ритм, додати туди трохи тома, але він стежить за містером Бізнесменом, і щось із тим дядьком наче не так. Джаред гадки не має, чому Бізнесмен опинився на середині течії, і йому все одно. Іноді так просто буває. Течія розповідає історію. Він уявляє містера Бізнесмена у відпустці в такому місці, де в коктейль вставляють маленьку рожеву парасольку. Може, він із дружиною або з особистою помічницею, попелястою білявкою в бірюзовому бікіні. І вони якраз слу­хають оце. Це барабанщик розігрівається перед вечірнім виступом, ще до того, як навколо запалять смолоскипи на бамбукових держаках.

Йому здається, що містер Бізнесмен просто промине його й попрямує до свого бізнесменського готелю; що шанси на нову поживу для Чарівного Капелюха зависли десь між благенькими і ніякими. Коли він зникне, Джаред перемкнеться на щось інше й дасть тронці спокій, але зараз цей ритм правильний.

Але замість того щоб пропливти мимо, містер Бізнесмен зупиняється. Усміхається. Джаред і собі либиться й киває на циліндр на тротуарі, не збиваючись із ритму. Містер Бізнесмен його ніби не помічає і не годує капелюха. Він ставить портфеля між бізнесменськими черевиками й починає рухати стегнами з боку в бік, підлаштувавшись під ритм. Тільки стегна, все інше лишається нерухомим. Обличчя незворушне, наче грає в покер. Він ніби дивиться в якусь точку просто у Джареда над головою.

— Давай, дядьку, — каже якийсь молодик і дзенькає монетками в капелюх. Щоб легенько підштовхнути містера Бізнесмена, а не за ритм, але нехай.

Джаред починає швидкими й легкими ударами залучати хай-хети, він дражниться, майже пестить його. Іншою рукою стукає тронку на слабкі долі, використовуючи педаль, щоб додати трохи низів. Виходить приємно. Дядько в сірому костюмі схожий на банківського клерка, але гойдання стегнами родом з іншого місця. Він підносить руку й починає вимахувати вказівним пальцем під ритм. На зворотному боці долоні видно маленький шрам у формі півмісяця.

***

Чак чує, що ритм змінюється, стає більш екзотичним, і на мить майже приходить до тями й іде геть. А тоді думає: «Та до сраки, жоден закон не забороняє танцювати на вулиці». Він відступає від портфеля, щоб не перечепитись, а тоді кладе руки на неспокійні стегна й джайвово обертається за годинниковою стрілкою, ніби виконує команду «кругом». Так він робив у часи, коли його гурт грав «Satisfaction» або «Walking the Dog». Хтось сміється, хтось інший плескає в долоні, і він розвертається знову, махнувши полою піджака. Думає про танці з молодшою сестричкою. Молодша сестричка була чорноротою босячкою, але в танцях могла дати жару.

Сам Чак не давав жару — того загадкового, блаженного жару — багато років, але зараз кожен рух здається бездоганним. Він підіймає ногу й крутиться на іншій п’яті. Тоді зчіплює долоні за спиною, як школяр, кот­рого викликали до дошки розказувати вірш, і йде на місці місячною ходою перед своїм портфелем.

Барабанщик видає «Ого, батьку!» від здивування й захвату. Він набирає швидкості, переходить від тронки до нижнього тома лівою рукою, працює педаллю, не дає затихати металевим зітханням хай-хетів. Народ збирається. До Чарівного Капелюха посипалися гроші, металеві й паперові. Щось відбувається.

Двоє юнаків у парних беретах і футболках «Веселкової коаліції» стоять у першому ряді невеликої юрби. Один кидає щось схоже на п’ятірку до капелюха й кричить: «Давай, дядьку, давай!»

Чака не треба заохочувати. Його вже потягло. Банківська справа у двадцять першому столітті вискочила йому з голови. Він звільняє ґудзика на піджаку, проводить долонями по спині, заправляє великі пальці за пояс, наче бувалий стрілець, і робить видозмінений спліт, раз — і вгору. Проходить трохи квікстепом і розвертається. Барабанщик сміється й киває.

— Ох ти ж і пиріжок, — каже він. — Ох ти й пиріжок, батьку!

Натовп росте, капелюх повниться, Чакове серце не просто б’ється — аж бринить у грудях. Чудовий спосіб дострибатися до серцевого нападу, але йому байдуже. Якби жінка його зараз побачила, то з неї б цеглина випала, але йому байдуже. Його син би засоромився, але сина тут нема. Він приставляє правого черевика до лівої литки, знову розвертається, а тоді повертається на сере­дину й зауважує гарненьку дівчину, що стоїть коло хлопців у беретах. На ній ажурова рожева блузка й червона спідниця-обмотка. Вона дивиться на нього великими зачарованими очима.

Чак простягає до неї руки, сміючись і клацаючи пальцями.

— Ходи, — каже він. — Ходи сюди, сестричко, потанцюємо.

***

Джареду здається, що вона не піде — виглядає соро­м’язливою; але вона повільно підходить до чоловіка в сірому костюмі. Можливо, Чарівний Капелюх справді чарівний.

— Танцюйте! — каже один з хлопців у береті, а інші підхоплюють і плескають долонями в ритмі, який стелить Джаред:

— Тан-цюй-те!

Дженіс видає усмішку, що говорить «ох, та якого біса», кидає сумочку до Чакового портфеля й бере його за руки. Джаред уриває те, що робив раніше, й перетворюється на Чарлі Воттса, молотячи, наче солдат. Містер Бізнесмен крутить дівчиною, кладе руку на її тонку талію, притягує до себе й проводить її квікстепом повз барабани майже до рогу будівлі «Волґрінс». Дженіс відсторонюється, сварить його пальцем, ніби кажучи «диви який шкідливець», тоді повертається й хапає обидві Чакові руки. Ніби вони тренувалися разом сотню разів, він робить ще один видозмінений спліт, а вона проскакує між його ногами — ризикований рух, що розкриває обмотану спідницю до верху гарненького стегна. У натовпі кілька разів йойкають, коли вона торкається пальцями однієї руки землі, а тоді знову підскакує вгору. Вона сміється.

— Годі, — каже Чак, плескаючи себе по грудях. — Не можу…

Вона підскакує до нього й кладе руки на плечі — і він усе-таки може. Він ловить її за талію, обкручує навколо своїх стегон, а тоді обережно ставить на хідник. Підіймає її ліву руку, а вона прокручується під нею, наче розпалена балерина. За ними вже стежить десь сотня людей, вони заступили весь хідник і висипаються на дорогу. Юрба вибухає новими оплесками.

Джаред ще раз пробігається барабанами, б’є в тарілку, а тоді переможно підносить палички вгору. Чак і Дженіс дивляться одне на одного, обоє задихані. Чакове волосся, яке тільки почало сивіти, прилипло до спітнілого чола.

— Що це ми робимо? — спитала Дженіс. Тепер, коли барабани затихли, вона здається спантеличеною.

— Не знаю, — каже Чак, — але це найкраща штука, що сталася зі мною за не знаю скільки часу.

З Чарівного Капелюха пересипається через край.

— Ще! — гукає хтось, і юрба підхоплює.

Піднято немало телефонів, готових уловити наступний танець, і дівчина має такий вигляд, ніби готова. Але вона молода. Чак витанцювався. Він дивиться на барабанщика і хитає головою. Барабанщик киває, показуючи, що розуміє. Чак міркує, скільки народу встигло зреагувати й зняти на