Генрі Девід Торо - Волден, або Життя в лісах

геніальні твори, писані тими мовами; адже ті твори писані не знайомою їм грекою і латиною, а добірною мовою літератури. Ці неуки, що не вивчили шляхетнішого діалекту Греції й Риму, цінували ті твори лише за папір, на якому їх записано, а любили натомість низьку сучасну літературу. Давня наука змогла відродитися аж тоді, коли кілька європейських народів здобулося на власну писану мову, нехай грубу, але достатню для їхніх новопосталих літератур: лише тоді вчені змогли розгледіти на відстані скарби античності. Те, чого не могли почути римські й грецькі маси, прочитали після багатьох віків лічені вчені — і це читацьке коло відтоді не розширювалося.

Хай◦би як ми захоплювалися коротким проблиском красномовства в оратора, найшляхетніші писані слова завжди вищі й далекосяжніші за плинне промовлене слово, як небосхил із зорями вищий за хмари. Зірки далеко, але той, хто вміє читати, може їх пізнати. Їх постійно описують і споглядають астрономи. Зорі — це не хмарки від нашого подиху і буденних висловлювань[152]. Те, що на форумі звуть красномовством, у кабінеті дослідника часто виявляється пустопорожньою риторикою. Оратора веде натхнення й минуща мить, він промовляє до натовпу перед собою — тобто до тих, хто може його почути; але для письменника тією миттю є ціле його розмірене життя. Нехай він розгубився б перед натовпом, який надихає оратора, зате натомість він промовляє до інтелекту й серця цілого людства — всіх, хто може його зрозуміти, незалежно від епохи.

Отже, не дивно, що Александр Македонський брав із собою в походи «Іліаду» в коштовній скрині. Писане слово — найдорожча реліквія. Воно краще за будь-яке інше мистецтво поєднує особисте звертання з універсальним. Це найнаближеніший до життя вид мистецтва. Його можна перекласти будь-якою мовою, прочитати про себе, видихнути вустами, не лише представити на полотні чи в мармурі, а й витесати з самого подиху життя. Знаки, що передають думки древніх, перетворюються на мовлення людини сучасної. Дві тисячі літ надали не лише грецькому мармуру, а й пам'яткам літератури золотавого осіннього сяйва зрілості, адже вони повсюди несли з собою безжурне піднесення, що захищало їх від стихій і часу. Книжки — коштовності й статки світу, гідна спадщина народів і поколінь. Найдавніші й найкращі книжки за правом посідають гідне місце на полицях у кожному котеджі. Від них немає зиску, але доки вони дарують читачеві підтримку і просвіту, жодна наділена здоровим глуздом людина від них не відмовиться. Їхні автори — це природжена аристократія суспільства, і вони більше впливають на людство, ніж імператори й королі. Коли неписьменний купець, який, можливо, раніше зневажав усю ту науку, урешті заробляє собі на дозвілля й незалежність, виявившись достатньо підприємливим і беручким, і входить до заможних і модних кіл, то неминуче починає позирати на ще вищі, досі недоступні йому кола розуму й геніальності. Усвідомивши, що йому бракує культури, а всі його статки — це марнота й марнославство, він доводить свій здоровий глузд і докладає всіх зусиль, аби забезпечити своїм дітям інтелектуальні підвалини, яких йому самому бракує; і так стає засновником роду.

Той, хто не навчився читати античну класику мовою, якою її писано, не може досконало пізнати історію людства; адже, що прикметно, її не переписали жодною сучасною мовою, якщо не вважати саму нашу цивілізацію таким переписуванням. Витончених творів Гомера, Есхіла чи Вергілія, які красою своєю можуть позмагатися із самим світанком, досі гаразд не видали англійською; хай◦би як ми вихваляли хист пізніших письменників, їм рідко коли вдавалося дорівнятися до вишуканої краси й довершеності героїчних літературних трудів авторів древності, що присвятили творчості все життя; можливо, їм цього і не вдавалося ніколи. Лише той, хто ніколи й не знав письменників древності, каже, що їх можна забути. Адже лише те можна забути, що ти зрозумів і належно поцінував, а не всі наділені достатнім для того знанням і хистом. Воістину багатою буде та доба, коли реліквії, що звуться класикою, а також іще давніші, але менш відомі писання інших народів примножаться, Ватикани наповняться Ведами, Зендавестами й Бібліями, Гомерами, Данте й Шекспірами, а всі прийдешні століття по черзі лишатимуть свої здобутки на форумі світу. Можна сподіватися, що цим стосиком ми врешті піднімемося на небо.

Людство досі не прочитало творів видатних поетів, адже прочитати їх здатні тільки інші видатні поети. Маси ж читають їх так само, як читають зорі, — у кращому разі як астрологи, а не як астрономи. Більшість людей навчилися читати лише з низьких міркувань зручності, так само, як рахувати навчилися, щоб вести бухоблік і не бути ошуканими в торгівлі; натомість про читання як шляхетну інтелектуальну вправу їм відомо мало чи й геть нічого; однак читанням у найвищому значенні може вважатися лише те, для чого доводиться спинатися навшпиньки, те, чому мусимо присвячувати найнапруженіші години яви, а не забаганки, які на певний час дають змогу приспати наші шляхетні розумові навички.

На мою думку, вивчивши букви, мусимо одразу читати найкраще, що є в літературі, а не повторювати довіку аз-буки-веди чи односкладові слова, сидячи все життя у перших класах. Більшість усе життя читає чи слухає одну добру книгу, Біблію, а може, і приймає її мудрість — а решту часу нидіє в стані рослини й розтринькує розум на так зване легке читво. Є у нашій бібліотеці кілька книжок, що звуться «Малими читанками». Спочатку я думав, що це таке місто, де мені не випадало побувати. Дехто, як баклан чи страус, може перетравити що завгодно, навіть пишний обід з овочів і м'ясив — ніщо не пропадає. Хтось стає машиною для постачання такого провіанту, хтось — машиною для його споживання. Вони по дев'ять тисяч разів читають історію про Завулона і Софронію, що любилися, як ніхто до них, і хоча закоханим ніколи не велося гладко, ті, навіть спіткнувшись, підіймалися і йшли далі! Про невдаху, якого навіть на дзвіницю не треба було пускати, що дереться на самісінький шпиль, а потім щасливий письменник, безпричинно випхавши героя в такі високості, дзвонить у дзвін, аби почув весь світ: лишенько! Ви тільки уявіть, як він звідти спускатиметься! Як про мене, то хай◦би всіх цих героїв з універсального світу дешевих романчиків перетворили на флюгер — урешті, заносило ж древніх героїв на зоряне небо, — і най вертяться у високості, доки не заіржавіють, аби не туманили чесних людей своїми фортелями. Коли письменник закалатає у дзвони, я й бровою не поведу, навіть як він дзвонитиме на пожежу в божниці. «Налітай: усі говорять про „Плиг-Скок, історію любові