Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

Поки ми танцювали, мене ще дужче заболіла голова. Щоби хлопець не побачив мого дискомфорту, я сперлася головою на його плечі, а він ще міцніше обійняв мене. Ох, як від нього гарно пахне... І зараз мені з ним так легко, вільно. Бувають хвилини, де я розумію, що я його ненавиджу і готова вбити, а у ці хвилини я хочу цілувати його і відчувати його руки на своєму тілі.

Ну все, я закохалася...

- Ані, з тобою все в порядку? - тихо, на вушко запитав Дейв. 

Мабуть, все-таки помітив. І це ясно чому: ми вже давно перестали танцювати, а просто стояли, обнімаючись.

- Не дуже.. Мене дико болить голова, - тихо відповіла я.

- Вийдемо на вулицю? - запропонував хлопець.

- Угу... 

Дейв міцно взяв мене за руку і вивів з клубу. На вулиці так холодно! А я лише в одній сорочці та шортах. Хлопець зразу побачив, як я згорбилася від холоду і зняв з себе плащ, накидаючи його на мене. Я не могла сказати ні слова після того, коли зрозуміла про що думала в клубі. І я зраділа, коли Дейв почав розмову першим.

- Це, мабуть, найкраща вечірка у моєму житті.

- Хіба, раніше у тебе не було таких вечірок? - здивовано запитала я, розглядаючи свої кросівки. Чомусь я не повірила його словам.

- Саме таких - ніколи. 

Я знову подивилась на нього і побачила, що весь цей час він дивився на мене. Ну чому ж він такий красивий? Це його світле волосся, великі сірі очі та помітні вилиці на обличчі зводили мене з розуму. Він, напевно, хотів мене поцілувати, адже почав повільно нахилятися до мене. Серце шалено билось у грудях. Так, я капець, як хотіла цього поцілунку, але не судилось. З клубу вийшли Лія і Райан. Вони сварилися так, що чув, мабуть, увесь квартал. Ми з Дейвом різко відсторонилися і здивовано подивилися на них. Лія, як тільки побачила нас, то підійшла до мене і почала щось говорити. Я не могла розібрати її слова, бо або це в мене настільки сильно шуміло в голові, або вона ледь ворушила язиком. 

Бачу, що вона не тільки зі мною багато пила...

- Лія, що ти робила з Майком біля бару?! - викрикнув Райан, розмахуючи руками.

- Нічого, абсолютно нічого. Він просто пригостив мене коктейлем, - заплакано відповіла йому Лія.

- Зараз я покажу цьому придурку, кого, як і де треба пригощати, - сказав розлючено хлопець, оглядаючись.

Після цього Райан подзвонив комусь і сказав, щоби той вийшов на вулицю. Напевно тому самому Майку. Тим часом Дейв підійшов до Райана і пробував заспокоїти його, а я Лію. Вона так сильно плакала... Я відвела її до найближчої лавочки і вона сіла, а я біля неї.

- Лія, не плач. Що сталося? Що за Майк? - стурбовано запитала я, гладячи її по голові.

- Майк Дерлайт з нашої групи. Він просто підійшов до мене і запросив з ним випити, хіба ж я знала, що він буде до мене приставати? - заплакано розповіла вона.

- Все буде добре. Не плач.

У той час біля хлопців якраз з'явився Майк, і Райан почав розмахувати на нього кулаками, поки реально не попав йому у підборіддя. Дейв намагався їх зупинити, але хлопці не зважали на нього уваги. Ми з Лією побачили їх, і побігли туди. Райан бив Майка. Я сама почала їх "розборонювати" навіть попри те, що вони можуть випадково вдарити мене. Лія продовжувала плакати біля нас, вона, бідна, так налякалася...

Тоді Дейв додумався схопити Райана і забрати якомога далі від Майка, а я в той час підбігла до нього. Він ледь стояв, і увесь у крові й синяках... Біля нас зразу намалювалося багато охорони. Де ж вони були раніше, чорт візьми? Вони забрали Райана, а Майка забрала "швидка". Потім хтось викликав поліцію і ми давали їм показання. Всі люди з клубу вийшли на вулицю і дивились на це видовище. Я взагалі ледь трималася на ногах, мене трусило. Лія біля машини "швидкої" пила заспокійливе. Поліція відпустила мене, і я сперлася об машину. Не можу більше йти, зараз впаду... Якраз підійшов Дейв.

- Мда... Незабутня вийшла вечірка, правда, Ані? - запитав він, ставши навпроти мене, але я зовсім не чула чітко його питання, продовжила фокусувати погляд на кросівках.

Не вийшло, у мене навіть вони почали розмиватися.

- Ані, все добре? Ані?! - махав мені руками перед очима, Дейв.

- Допоможи, - прошепотіла я, і все що відчула пізніше перед тим, як остаточно втратити свідомість, це його теплі руки, які схопили мене.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно