Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

Ось камзол зупинився, щоб причинити за собою двері, потім попрямував до дивана, на якому лежав дон Дієго. В камзолі був гарний джентльмен, зростом і всією поставою дуже схожий на самого дона Дієго. Помітивши, що іспанець здивовано стежить за ним, джентльмен прискорив крок.

— Прокинулись? — запитав він по-іспанськи.

Іспанець розгублено глянув у блакитні очі на смаглявому обличчі, навколо якого вилися чорні локони. Від хвилювання дон Дієго не міг вимовити й слова.

Тимчасом пальці незнайомого злегка торкнулись потилиці дона Дієго. Той скривився і зойкнув.

— Болить? — спитав незнайомий, намацуючи великим та вказівним пальцями пульс дона Дієго. І тільки зараз приголомшений іспанець наважився запитати:

— Ви лікар?

— Так, крім усього іншого, — відповів смаглявий джентльмен, усе ще не випускаючи руки хворого. — Пульс повний і рівний, — заявив він і пустив руку. — Вам не завдали великої шкоди.

Дон Дієго насилу підвівся і сів на дивані, оббитому червоним плюшем.

— Хто ви такий, чорти б вас ухопили? — запитав він. — І якого дідька ви тут робите в моєму власному костюмі і на борту мого корабля?

Рівні чорні брови незнайомця вигнулися в дугу, а на устах майнула ледь помітна посмішка.

— Боюся, що ви все ще марите. Це не ваш корабель, а мій. 1 одяг мій.

— Ваш корабель? — приголомшено перепитав іспанець і не менш приголомшено додав: — Ваш одяг? Але… Тоді… — Він безтямно озирнувся навколо, потім ще раз уважно оглянув каюту, пильно вдивляючись у кожну знайому річ. — Невже я збожеволів? Адже це «Сінко Льягас».

— Так, «Сінко Льягас».

— Тоді… — І голос іспанця зненацька обірвався, а погляд став ще стурбованішим. — Господи! — закричав він голосом людини, душу якої роздирає нестерпний біль. — Чого доброго ви зараз скажете мені, що ви дон Дієго д'Еспіноса?

— О ні, — мене звуть Блад, капітан Пітер Блад. Цей корабель, так само, як і цей красивий костюм, — мої за правом переможця. А ви, дон Дієго, мій в'язень.

Хоч і дивним було це пояснення, все ж воно трохи заспокоїло дона Дієго, бо здалося далеко не таким страшним, як намалювала була його уява.

— Але… Хіба ви не іспанець?

— Ви лестите моїй іспанській вимові. Я маю честь бути ірландцем. Ви, мабуть, думаєте, що сталося якесь чудо? Якщо чудо й сталося, то Це тільки завдяки мені.

Тут капітан Блад стисло розповів йому про останні події. Слухаючи Блада, іспанець аж мінився на виду. Приклавши руку до потилиці, дон Дієго нащупав там ґулю завбільшки з голубине яйце — доказ того, що Блад говорив-правду. Після цього він вп'явся божевільними очима в усміхненого капітана Блада.

— А мій син? Що з моїм сином? — вигукнув він. — Він разом зі мою був у човні.

— Вашому синові нічого не загрожує. Він, веслярі і гармаш із своїми людьми, хоч і закуті в кайдани, затишно влаштувалися у трюмі.

Дон Дієго знову впав на спину, а його блискучі темні очі все ще пильно вивчали смагляве обличчя Блада, який стояв перед ним. Він приборкав свої почуття. Зрештою, він не був позбавлений стоїцизму, необхідного в його небезпечній професії. Цього разу йому не пощастило, карти випали не на його користь. Успіх, здається, випорснув із рук в останню мить. Його побили його ж власною зброєю. З витримкою фаталіста він скорився своїй долі і дуже спокійно запитав:

— І що ж буде далі, синьйоре капітан?

— Отже, — почав капітан Блад, якщо зберегти за ним звання, яке він сам собі присвоїв, — як людина гуманна, я мушу висловити співчуття, що ви не померли від удару. Адже це означає, що вам доведеться помирати вдруге.

— Хіба? — вирвалося з грудей дона Дієго. — І це так необхідно? — запитав він, нічим не виявляючи свого розпачу.

Блакитні очі Блада схвально оцінили витримку свого в'язня.

— А ви спитайте себе самого, — сказав він. — І скажіть мені, будь ласка, як би ви, заклятий і кровожерливий пірат, зробили на моєму місці?

— Але між нами є невелика різниця. — Дон Дієго підвівся, щоб обговорити це серйозне питання. — Справа в тому, що ви хизуєтеся своєю гуманністю, якої мені бракує.

Капітан Блад сів на краєчку довгого дубового стола.

— Але ж і я не дурень, — сказав він. — І не допущу, щоб природна ірландська сентиментальність стала на перешкоді розуму. Небезпечно залишати на кораблі вас і ваших негідників. До того ж і корабель недостатньо забезпечений водою та провізією. Правда, нас тут небагато, але ви й ваші люди небажано збільшуєте кількість ротів. Самі бачите, що хочеш не хочеш, а доведеться послухатись розуму і відмовитись від такого приємного товариства, як ваше. Мусимо підготувати ваші ніжні серця до неминучого і люб'язно запросити вас переступити через борт.

— Розумію, — скрушно мовив іспанець і, сівши на край дивана, обхопив голову руками. Він розгадав, що за людина цей Блад, і вирішив говорити з ним тоном напускної вишуканості і удаваної незворушності. — Визнаю, — згодився він. — Ви маєте рацію.

— О, — ви знімаєте з мене такий тягар, — сказав капітан Блад. — Мені не хотілося б бути надто брутальним без крайньої необхідності, враховуючи те, що і я й мої друзі багато чим вам завдячуємо. Які б не були наслідки вашого нападу на Барбадос для інших, а для нас цей напад був дуже вчасним. Тому-то мені приємно чути, що ви згодні зі мною. Іншого вибору, як бачите, у нас нема.

— Але, мій друже, можна ж знайти інший вихід.

— Якщо ви маєте якісь пропозиції, я радо вислухаю їх.

Дон Дієго погладив свою гостру чорну борідку.

— Ви дозволите мені подумати до ранку? У мене мало не розвалюється від болю голова, і я не можу зосередитись. Погодьтеся, що така справа вимагає серйозного підходу.

Капітан Блад, підвівшись, узяв з полиці тридцяти-хвилинний пісковий годинник, повернув його піском догори і поставив на стіл.

— Пробачте, дон Дієго, можливо