Жорж Сіменон - Порт у тумані

Клюнуло! Ланнек здригнувся.

— Так, це судно могло б стати чудовою яхтою! — поправив він. — Досить змінити палубу, і все. Та ще трохи полегшити судно, особливо оснастку…

— Норвежець підписав?

Ланнек зиркнув на Луї-Здоровила, а той тяжко зітхнув. Вони б дорого заплатили, щоб мати бодай кілька секунд для розмови віч-на-віч. Що Луї вже розповів? Що мусить тепер сказати шкіпер, аби не нашкодити?

Луї-Здоровило затято мовчав. Ані словом не натякнув. Ніяк пояснити приятелеві, що діється. Адже все так заплутано. І, безсумнівно, призведе до нових неприємностей! Він вважав за краще пити. Налив собі горілки й одним духом спорожнив склянку, кинувши на комісара покірний погляд, в якому вже майже згас виклик.

— Який ще норвежець?

— Ну, той самий норвежець, який, власне, й не зовсім норвежець… Мартіно… Проте він побачив «Сен-Мішель» не в Тромсе, бо шхуна ніколи не заходила так далеко на північ…

— Зважте, вона могла б це зробити! Вона чудово дійшла б аж до самого Архангельська…

— Коли ви маєте передати судно?

Старий матрос хихикнув у своєму кутку. Відчувалося, що він сміється не з Мегре, а з усіх трьох членів екіпажу шхуни, включаючи й себе самого.

Тут Ланнек спромігся лише вичавити з себе щось жалюгідне:

— Не розумію, що ви хочете цим сказати?

І враз дістав добрячого стусана під бік.

— Дурень!.. Годі вже вам, хлопці!.. Досить сидіти, мов на похороні, й удавати з себе клятих упертих бретонців, якими, власне, ви й є… Мартіно пообіцяв купити шхуну… Чи ж він насправді купив її?.. — Комісара осяяло натхнення. — Дайте-но мені суднову роль…

Відчув, що влучив у ціль.

— Та я не знаю, де вона…

— Годі вже придурюватися, Ланнек! Давай-но сюди роль, побий тебе грім з Бреста! — Мегре грав роль — загалом-таки фальшиво — добродушного буркотуна, сердяги-грубіяна.

Шкіпер пішов до шафи й витяг із шухляди теку — стару, потерту, потемнілу од часу. Вона аж розпухла, так багато було набито в неї паперів, ділових листів і полісів страхування на морі. Один документ був новий; у великому жовтому конверті лежали папери солідного формату — суднова роль. Дата була свіжа, приблизно півтора місяця, а точніше — 11 вересня, тобто за п'ять днів до зникнення капітана Жоріса.

«Шхуна «Сен-Мішель» — загальна водотоннажність 270 брутто-тонн, — споряджена на каботажне плавання. Судновласник: Луї Леґран, порт приписки — Порт-ан-Бессен. Шкіпер: Ів Ланнек. Матрос: Селестен Ґроле»,

Луї-Здоровило налив по вінця ще одну склянку. Ланнек розгублено похнюпив голову.

— Стривай, стривай! Так тепер це ти власник судна, Луї-Здоровило?

Жодної відповіді. В своєму кутку Селестен відкусив чималий шматок од плитки жувального тютюну.

— Послухайте, хлопці. Не варто марнувати час на дрібниці. Адже я не набагато дурніший за вас, га? Хоч я й недуже обізнаний з морським життям! Луї-Здоровило не має й шеляга. А таке судно, як це, коштує щонайменше сто п'ятдесят тисяч франків…

— Я не віддав би його за такі гроші! — обурено відрубав Ланнек.

— Скажімо, двісті тисяч… Отже, Луї-Здоровило купив «Сен-Мішель» для когось іншого! Припустимо, для Жана Мартіно. З якихось причин останній не має бажання розголошувати про те, що він власник шхуни… За ваше здоров'я!..

Селестен знизував плечима, наче всі ці справи йому страшенно обридли.

— Чи був Мартіно у Фекамі одинадцятого вересня, коли відбулася купівля-продаж?

Усі троє похнюпилися. Луї взяв плитку тютюну зі столу і вкусив її й собі, а Селестен плював довгими цівками жуйки у стелю.

Розмова на якийсь час урвалася, бо гніт ліхтаря обвуглився: видно, вигорів гас. Ланнек пішов на палубу по бідон і повернувся промоклий до нитки. Якусь хвилину вони лишалися в повній темряві. Ніхто не зрушив з місця.

— Мартіно був там! Я певен! Судно було куплене на ім'я Луї-Здоровила, а Ланнек залишився на борту, може, надовго, а може, й тимчасово…

— Тимчасово…

— Гаразд! Саме так я й думав! На той час, який потрібен буде «Сен-Мішелю» на одну незвичайну експедицію…

Ланнек збуджено підхопився й розкусив сигарету в зубах.

— Ви прийшли в Уїстреам. В ніч на шістнадцяте шхуна стояла заякорена на рейді, готова одразу ж віддати кінці й вийти в море. Де був Мартіно?

Шкіпер знову сів, спантеличений, але повний рішучості й далі мовчати.

— Шістнадцятого вранці «Сен-Мішель» виходить у море. Хто на борту? Чи Мартіно ще тут? Чи Жоріс теж з вами?

Мегре не скидався ні на суддю, ні навіть на слідчого. Голос його звучав однаково лагідно, в очах прозирала хитрість. Здавалося, він грає з приятелями в дитячу гру «Ану, відгадай!»

— Ви берете курс на Англію. Потім ідете на Голландію. Чи не там вас залишають Мартіно з Жорісом? Адже вони їдуть далі. Я маю вагомі підстави гадати, що вони прямують до Норвегії…

Луї-Здоровило щось пробурмотів.

— Що ти сказав?

— Що так вам нічого не добитися.

— Чи капітан Жоріс уже був поранений, коли підіймався на борт? Чи його поранено в дорозі, а може, навіть, у Скандинавії?

Він уже не чекав відповіді, а вів далі:

— Всі троє ви, як і раніше, робите каботажні рейси. Але не відхиляєтесь занадто на північ. Чекаєте листа або телеграми, адже вам має бути призначене побачення. Минулого і тижня ви були у Фекамі — в тому порту, де відбулась ваша перша зустріч з Мартіно. Луї-Здоровило дізнається, що капітана Жоріса знайдено в Парижі в якомусь дивному стані і що його мають привезти до Уїстреама. Луї дістається туди поїздом. У будинку нема нікого. Він залишає записку сестрі й повертається у Фекам.

Мегре зітхнув, на якусь мить умовк, запалюючи люльку.

— Так от! Ми вже підходимо до кінця. Мартіно у Фекамі. Ви повертаєтеся з ним. Але висаджуєте його перед заходом у