Тарас Антипович - Помирана

у свої потаємні ходи. Момот з дитячим інтересом наступив на трос, як на спритного вужа, зняв ногу, знову наступив. Рейка вискочила й поволочила Нельсона за собою. Він горнув ногами хлам, впираючись щодуху.

— Завали хід у нору! Тут такий ханадзип, а ти…

Момот стрепенувся, ніби від уколу, обхопив руками чавунну батарею, яку совала Скирта, однак підняти не зміг. Трос метр за метром зникав у темних надрах полігону. Момот змінив хватку й зіпхнув центнер чавуна з купи лантухів. Рейка вирвалась у Нельсона з рук, але брязнула об радіатор, що саме вчасно сповз у нору і перекрив її. Припнутий кротодил забився в панічних судомах.

* * *

Доктор Фрезе вдягнув окуляри й узявся розглядати деталі анатомії монументального звіра. Чотириметровий кротодил, перевернутий на спину, зі сплутаними лапами став враз якимсь безпорадним. Лише товсті кігті час від часу ворушилися, як вуса у кота. З чорною щетиною спини дисонувало довге рожеве безволосе черево, всіяне численними парами сосків. Пащу обмотали сталевим дротом, і тепер з неї долинало лише приглушене «хррр». Короткий товстий хвіст безладно сіпався.

— Богіна, — вказав Фрезе на статеві ознаки знерухомленої істоти.

— Якшо воно баба, так мо’, давайте її це саме?.. — запропонував невгамовний пасіонарій Кабигроб.

— Страм отакий! — взялася докоряти Кабигробу Тузиха. — Тре’ любить собі подобне. Подобне! От бери хоч би мене.

— Ой, та ти од кротодила страшніша! — відбрив її Кабигроб.

Піднесення панувало в юрмі. Щасливо сяяв дядько Момот, знаючи, що без нього — ба навіть без його глухоти, що зробила його не надто вразливим для страхітливого рику звіра, — операція потерпіла би повне фіаско.

Божена, ледве забачивши стриноженого монстра, переповнилась прагненням помсти й кинулася топтати його своєю механічною ногою. Втім, «ступня» протеза не могла пробити товстої кротодилячої шкіри, лише пружинила.

— Медведка… Не бий медведку, — благав вразливий Хамса, виказуючи зворушення істинного натураліста.

Для Нельсона останні години минули, як уві сні. Скирта, утікши з поля бою, все-таки — до її честі — повернулася, привівши підмогу, й коритяни стягнули кротодила з Корита спільними зусиллями. Тепер у натовпі дискутували, в якій формі тварюку слід споживати.

— Тушонки наварить, ханакус, тушонки…

— Шкура воняє. Шкуру не брать.

— Диви який — шкурою розкидаться буде. То я заберу, хату накрию.

— Сало стопить тре’ на вишкварки. Якшо жовте, то помічне…

Нельсон зрозумів, що цей нездоровий ажіотаж слід було припиняти. І скористатися своїм правом головного мисливця й ідейного провідника було не зайве.

— Коритяни! Харе придумовувать! Ми кротодила їсти не будем. Я не для того його піймав, тапок-таб’є, шоб ви за два дні з’їли й забули.

Радісний гамір змінився невдоволеним шамотінням.

— Якшо поділим чесно… — хотів було заперечити Базука.

— Ви поки поділите, одне одному горла переріжете, — оскалився Нельсон. — Ну, на три дні їдла стане, ну на чотири. Шо це міняє?! Нам тре’ більшого добиваться! Шоб в усій автономіці житуха бурлила, а не тіки в кишках ваших!

— І шо ж ти хочеш робить, Ґик? — крикнув Гена, клацнувши кадиком.

— А шо я дотепер робив?! План я робив! З вами чи без вас, торванабой.

— Шось ти резину тягнеш, — басовито вступив Капрон.

— Я кротодила з нори виудив. Ти таке зміг би, жилізяка тупа?!

Капрон хотів було звично дати волю своїй клешні, але раптом відчув, що авторитет не на його боці.

* * *

— Рило йому задеріть! Та держіть вище! — покрикував Нельсон, дивлячись, як на шию кротодилу вдягають сталевий хомут.

Навколо перекинутого догори черевом звіра метушилася вся толока. Нельсон перевірив, як Базука затягнув болти на кріпленнях.

— Попусти трохи, бо задихнеться, — зауважив Нельсон. — Нам тре’, щоб він заповз поглибше, а не преставився у себе на порозі.

— Це ж вона, а не він, — заперечив Веня.

— Та йухоп рехан! — владно парирував Нельсон.

На металевому «ошийнику», що прикрасив товсту шию кротодила, були закріплені три троси. Монстр повів сліпою мордою, сіпнув могутніми плечима. Видихнув — «хррр». Сталевий дріт жорстко в’їдався в складки шкури на його щелепах. Два передні зуби-різаки випирали, як нагострені плуги, з пащі.

— Ну шо, плиту одірвали вже? — спитав Нельсон.

Десяток людей возилися з квадратною бетонною плитою, однією з тих, якими було викладено борти Корита. Її підважили кілками й відсунули. Відкрився нижній шар сміття при землі, з якого потекли масні ручаї. Нельсон пожалкував, що не додумався до цього відразу — котити трубу наверх від початку не було жодної потреби.

— Шо поставали! — дорікнув Нельсон. — Проколупайте трохи вглиб і вниз. Шоб він туди поповз і трубу потяг.

Момот і Скирта з готовністю взялися за лопати, почали рубати ядучий силос. Трохи віддалік за толокою спостерігав, сидячи у возику, поблідлий Захур. Коло нього на двох цеглинах примостився Пабло.

— Ей, чого тут Кабигроб і досі скаче? — процідив крізь зуби Захур.

— Не зміг я. Підкрався, ножа достав… А так і не зміг, — промимрив Пабло ледь чутно.

Вітер пас низькі хмари, раз по раз вигризаючи у них пасма шерсті. Пабло тугіше закутався в брезент.

— Як ви? — спитав Нельсон мимохідь.

Захур кивнув головою, невідомо що маючи на увазі. Пабло відвів очі кудись удалину. Коритяни підтягнули стовбур камінь-дерева до труби. Серед них кособоко топтався й Капрон — спільна праця трохи зм’якшувала його ставлення до собі подібних. Капрон навіть перекинувся кількома нелайливими словами з односельцями.

Божена поплакала від злості і почалапала відлежуватися. Нельсон провів її поглядом, повним