Джон Гришем - Адвокат негідників

шести різних місцях. Свідки пригадували оглушливий шум — гуркіт чотирьох гелікоптерів, вищання десятків сирен спецтранспорту, тріщання рацій, крики вартових і поліцейських, поодинокі постріли, вирування пожеж. Ніби за сигналом, на диво вчасно нізвідки з’явився маленький чорний гелікоптер, спустився крізь клуби диму і підібрав Лінка з даху Блоку дев’ять. Свідки спостерігали все на власні очі. Кілька охоронців і працівників в’язниці бачили, як гелікоптер завис на кілька секунд, а тоді помчав і зник за димовою завісою. На його рятувальному тросі розгойдувалися двоє людей. Вартовий у вежі блоку зумів відкрити вогонь, але не влучив.

Один з вертольотів штату кинувся наздоганяти, але не вдалося ідентифікувати ні марку, ні модель гелікоптера, який забрав Лінка, — їх поглинула ніч. Його так і не знайшли, так і не зафіксували. Він летів низько, щоб не бути поміченим радаром; авіадиспетчери його не бачили. Власник ферми за шістдесят миль від «Біґ Вілер» повідомив офіційним органам, що бачив, як невеликий гелікоптер приземлився на путівці, за милю від його ґанку. До гелікоптера під’їхав автомобіль, і потім вони зникли з обрію.

Почалося розслідування, трьох посадовців звільнили. З’ясувалося, що (1) «Кімната гучних вечірок» — частина старої секції Блоку дев’ять, збудована ще у 1940-х роках; (2) її дах на три фути вищий за дах решти блоку смертників; (3) невеликий простір між стелею і дахом зайнятий трубопроводами, трубами вентиляційної системи та електромонтажними засобами; (4) цей простір має декілька відгалужень, одне з яких веде до старих дверей, а вони — на плаский дах; і (5) двох охоронців, які того вечора мали чергувати на даху, зняли з посту для приборкання бунту, тож, коли Лінк здійснював свою неймовірну втечу, на даху нікого не було.

А якби охоронці були там? Беручи до уваги досвід і розмах людей, які витягли Лінка, цілком можна стверджувати, що охоронцям всадили б по кулі в лоб. Цей Чоловік-Павук, як його встигли охрестити слідчі, вже став легендою.

Загадок багато, розгадок катма. Опинившись віч-на-віч зі смертю, Лінк Скенлон збагнув, що втрачати йому нічого, і банально вдався до втечі. Грошей, щоб найняти надійну команду і знайти все необхідне, у нього вистачає. Він спробував — і йому пощастило.

Була інформація, що його бачили в Мехіко, але вона не підтвердилася.

Я зі своїм клієнтом не спілкувався і навряд чи ще колись спілкуватимусь.

8.

Окрім «Біґ Вілер», у штаті є ще дюжина в’язниць різного ступеня охорони. У більшості з них є мої клієнти, вони пишуть мені листи з благаннями надіслати грошей і вимогами зробити що-небудь, щоб витягти їх звідти. Зазвичай я таку кореспонденцію ігнорую. З мого власного досвіду: лист від мене спонукатиме ув’язненого писати знову і вимагати більше. Для тих із нас, хто захищає кримінальників, завжди існує ймовірність, що сповнений образи колишній клієнт вигулькне після багатьох років ув’язнення і забажає обговорити помилки, допущені під час слухань. Я на цьому не зациклююсь. Це просто частина моєї роботи, а також ще одна причина, чому я ношу зброю.

Високоповажна адміністрація в’язниці не випускала мене з очей, цілий місяць після втечі Скенлона забороняла мені візити до будь-якого виправного закладу. Однак після того, як стало очевидно, що Лінк перехитрував їх без моєї допомоги, мені дали спокій.

Є кілька клієнтів, яких я час від часу навідую. Задля цих невеличких подорожей їду з міста на весь день. Ми з Напарником прямуємо до установи звичайного режиму, відомої в народі як «Олд Роузбург» і названої на честь губернатора 1930-х років, який потім сам потрапив до в’язниці. Там він і помер — у хурдизі, яка носила його ім’я. Я замислювався над тим, як він до цього ставився. Подейкували, його родичі марно намагалися домогтися для нього дострокового звільнення, щоб він міг померти вдома, але тодішній губернатор на це не погодився. Вони з Роузбургом були непримиренними ворогами. Тоді родичі намагалися перейменувати в’язницю, але це зруйнувало б таку колоритну історію, тож парламент прохання відхилив. В’язниця офіційно лишилася «Виправним закладом імені Натана Роузбурга».

Нас оглядають на головному в’їзді, машину кидаємо на порожній парковці для відвідувачів. Двоє вартових із потужними рушницями спостерігають за нами з вежі, ніби ми притягли сюди зброю чи пару фунтів кокаїну. Цієї миті їм більше нема за ким спостерігати, тож ми поглинаємо всю їхню увагу.

9.

Після того, як Напарника виправдали у справі про вбивство співробітника нарковідділу, він умовив мене взяти його на роботу. Я на той час нікого не наймав, та й після того теж не наймав, але відмовити йому я не зміг. Він міг повернутися на вулиці, і якби я йому не допоміг, на нього чекали б або тюрма, або смерть. На відміну від більшості приятелів Напарника, у нього був атестат про середню освіту, і він навіть прослухав кілька курсів у місцевому коледжі. Я оплатив йому додаткові заняття, переважно вечірні. Він швидко опанував навчальну програму помічника юриста і здобув сертифікат.

Напарник живе разом зі своєю матір’ю у субсидованому помешканні в Сіті. Більшість квартир в його будинку зайняті великими родинами, та серед них нема