Остап Соколюк - Дарксіті

— На тобі сучка. На! Жри! Жри мій член, тупа курва.

Я вийшла на коридор і побачила якусь постать. Хлопець, середньої статури. Він ішов і на ходу робив дивні рухи, немов когось трахав у повітрі. І промовляв ці слова. Достатньо виразно, щоб я почула їх на відстані десятьох метрів.

Все це було б не важливо, якби голос не здався мені знайомим.

— Ей ти! — гукнула я, і юнак обернувся.

Так, це був він. Без сумніву. Я повільно рушила у його напрямку. Адреналін наповнив кров.

— Був у Тіни? — прошипіла я, наблизившись.

Його обличчя мінилося, немов поверхня хамелеону. Клятий лицемір не знав, як викрутитись із ситуації. Так, це був він — Барт, «коханий» Тіни. Чорний паразит на тілі ангела.

— Був, — раптом кивнув він і його обличчя розцвіло від нахабної, зухвалої посмішки.

— Барт, так тебе звати?

— Можливо, шлюха.

Ненависть пропекла мене до самого нутра. Я ледве стрималась, щоб не накинутись на молокососа.

— Барт… Якщо я ще раз побачу тебе тут, то ти труп.

— Цікаво, як це ти влаштуєш, ШЛЮХА?

Я окинула його поглядом: якщо напасти зараз, то чи поб’ю я його? Карл мені категорично забороняє ризикувати своєю зовнішністю і завжди каже, що у нього для «розборок» є спеціально навчені садисти.

— Знаєш як? По тебе прийдуть люди, котрі із дитинства на вулиці перегризають одне одному горло, щоб вижити. Це будуть люди без облич, тому що там лише шрами. І вони не просто тебе поб’ють. Вони зроблять із тобою все, про що ти міг лише мріяти, дивлячись порнуху. Ти будеш благати їх убити тебе.

Очі Барта загорілись — схоже, розмови про насилля його збуджували. Він навіть відважився ступити крок мені назустріч — я напружилась.

— Скільки ти коштуєш? — запитав він. — Ти мене так заводиш цими розмовами. Пішли до тебе — я все оплачу. Мій тато — велика шишка. Ти ж розумієш… Його синок — під захистом.

Я зазирнула йому глибоко в очі. Тепер там було видно все до останньої краплі. Всю гниль цього монстра у людській подобі.

— Хтозна, може я навіть дозволю тобі ковтнути мою сперму, — промовив Барт.

— Сука, мені пофік хто ти. Я таких, як твій тато, кожен день бачу.

— Ну ясно — розсуваєш мене ними свої ноги.

— Знаєш, дехто із них замовляє собі мужиків-негрів. Просто, щоб відсмоктати великий чорний член. Не в курсі, може, це твій тато полюбляє?

Обличчя Барта почорніло від люті. Ага, ось воно! Твоє слабке місце, сучий син. У всіх воно є!

— Ден! — раптом крикнув він, і із-за повороту вийшов громила.

Він рушив до нас, і я відступила назад. А це уже небезпечно! Чи встигну я добігти до дверей? Але Ден спинився. Це була типова бійцівська собака. Охоронець. Барт тріумфально спостерігав за моїм переляком.

— Якщо ти ще будеш говорити зі мною, то Дену це може не сподобатись. І я його попрошу позбутись тебе. Так що попереджаю…

Він підняв вгору вказівний палець і помахав ним.

— Залиш Тіну в спокої. І ми просто забудемо одне про одного, — промовила я відчуженим тоном. — Продовжимо кожен жити у своїх світах.

— Не знаю, не знаю. Мені здається, я закохався у Тіну. І вона така… ну ти знаєш — ЧИСТА.

Якусь мить я люто дивилась на цю істоту. У світі є такі люди, із якими ти просто не зможеш знайти спільну мову. Я не знаю інших варіантів, окрім як убити їх. Стерти ці імена із людського роду.

Я розвернулась і пішла геть. Кілька нестерпних секунд моя спина була відкрита до удару. Але я не поверталась. Серце калатало, мов навіжене. І лише опинившись за закритими дверима своєї квартири, я змогла втамувати важкий подих.

Тіна була у небезпеці. У більшій небезпеці, ніж я собі навіть уявляла!

Пастка закрилась. Ми були приречені.

Щойно я застрілив Остіна. Власною рукою вкоротив життя своєму вірному дружбану. Звісно, він би не вижив. Але тут нема місця для того, щоб попрощатись із ним. Тут до біса мало місця для життя…

Я чую, як люди Драка наближаються до нас. Ми із Джо переглядаємось. В його очах нема страху — лише несамовита лють. Обхопивши голову руками, на підлозі скрутився Г’ю. Він надіється, що його пронесе. Бах! Просто в голову і шматок сивого волосся разом із черепом відлітає до стіни.