Володимир Броніславович Бєлінський - Москва ординська. Книга 1

И этот прутик оне украшают сверху павлиньими перьями и вдоль кругом перышками из хвоста селезня…» [11, с. 77].

Подібні головні убори казашки носять і сьогодні. За свідченням Г. М. Потаніна, «… подобные уборы среди монгольских женщин неизвестны» [11, с. 181].

Дуже цікаву розмову можна вести про їжу казахів і монголів, як давніх часів, так і сучасних. Отже, як спадковість кожного народу, так і відмінність між ними можна простежити протягом віків.

«Как питье монгол никогда не употреблял воду: он пьет только кирпичный чай с молоком, солью и иногда маслом. Такого чая монгол выпивает от 15 до 30 чашек в день; для бедных он, с прибавкою пережаренного проса, составляет единственную пищу» [38, т. XIX А, с. 743].

А казахи ще з часів Золотої Орди пили кумис і м’ясну шурпу. Не варто наводити цитати із книг Плано Карпіні та Рубрука. Це явище я мав можливість спостерігати особисто протягом сорока років.

І культура споживання чаю у казахів інша.

А ось свідчення казахського історика К. Даніярова щодо ритуалу поховання у казахів та монголів:

«Тот факт, что казахские роды, исповедывавшие тенгрианство, оставляли места захоронений в глубокой тайне, мы находим у Плано Карпини: “О погребальном обряде… Они идут тайком в поле, удаляют там траву с корнем (снимают дерн.—К.Д.) и делают большую яму, и сбоку этой ямы делают яму под землей...Мертвого же кладут в яму, которая сделана сбоку, затем зарывают яму, которая находится перед его ямой, и сверху кладут траву (укладывают дерн. — К. Д.), как было раньше, с той целью, чтобы впредь нельзя было найти это место”. Плано Карпини все население Улуса Джучи называет “татары”. Мусульмане-казахи (сегодня) могилы для умерших устраивают точно также… и над могилой ставят надгробный памятник. Ничего подобного у монголов не было и нет. Длительное время в Монголии тела умерших отвозили на кладбище и оставляли там под открытым небом» [29, с. 126].

Отож, на терени Європи у першій половині XIII століття хан Батий вивів стовідсотково тюркомовне населення. Саме ті племена (роди) згодом створили казахський етнос.

Сьогодні тільки геостратегічне становище Казахстану не дає змоги йому визнати цей факт.

Та визнання — справа часу.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

ЗАВОЮВАННЯ ТМУТАРАКАНІ ТА МЕЩЕРСЬКОЇ ЗЕМЛІ

1

Підкоривши в 1236—1237 роках Волзьку Булгарію та залишивши управляти тією землею одного зі своїх братів, хан Батий та вся його військова армада, починаючи з кінця липня 1937 року, стала відкочовувати по обох берегах Волги в її Пониззя. Головна частина татарських військ разом із багатотисячними табунами й отарами пішла на південь.

Сорокатисячний корпус (а це не менше ста тисяч коней) на чолі з ханом Батиєм того ж таки 1237 року завдав потужного удару по так званій Темниковській Мещері. Зазначимо: коли Джувейні та В. де Рубрук в XIII столітті вели мову про «країну Моксель», вони зараховували до неї «споконвічні землі» Московії, тобто сучасні області: Рязанську, Володимирську, Івановську, Московську, Тверську, Ярославську, Костромську, Калузьку і частину Темниковської Мещери. Сучасний пензенський археолог та історик, професор Г. М. Білорибкін ось що розповів про ті часи:

«Основні події у краї розгорнулись восени 1237 р., коли армія Батия, після розгрому Волзької Булгарії, йшла від самарського закруту через Верхнє Посур’я на Рязань… Історик Рашид(-ад-дін) повідомляє, що перед нападом на Рязань (татари.—В.Б.)“…воювали з мокшою, буртасами і арджанами і за короткий час заволоділи ними”. Наслідком цього стало знищення поселень буртасів, про що свідчать численні залишки згарищ поселень, де знайдені монгольські наконечники стріл і останки вбитих воїнів» [9, с. 349].

Багато сучасних російських істориків ті землі, завойовані восени 1237 року, називають Темниковською Мещерою, до якої належали території сучасної Мордовії, південно-західної Чувашії, усієї Пензенської області, сходу Рязанської, усієї Тамбовської, південного заходу Нижегородської, заходу Ульяновської та північного заходу Саратовської областей. Саме тим землям у давнину київські руси дали ім’я Тмутаракань.

Отож, восени 1237 року війська хана Батия захопили землі Темниковської Мещери. Саме у Тмутаракані Батий, щоб мати постійний військовий резерв і тримати у покорі завойовані землі, залишив на постій одну тьму (десять тисяч воїнів) свого війська на чолі зі своїм братом Беркечаром, четвертим сином Джучі-хана. Свідченням цього стало виникнення поселення Темников на теренах сучасної Мордовської АРСР, поблизу кордону із сучасною Рязанською областю. Надалі хан Батий передав усі землі Тмутаракані своєму братові Беркечару в постійне володіння. Так із часу завоювання Темниковської Мещери виник удільний улус Золотої Орди на чолі з Беркечаром — онуком Чингісхана. Цьому незаперечному історичному факту є достовірні свідчення навіть у російських першоджерелах. Про них поговоримо дещо пізніше.

Якщо глянути на мапу центрального району сучасної Російської Федерації, то побачимо, що місце постійної дислокації тьми вибрано ханом Батиєм та його радниками надзвичайно вдало. Воно було розташоване на судноплавній частині річки Мохші, майже на однаковій відстані від тодішніх центрів Ростовсько-Суздальської і Рязанської земель — Володимира, Рязані й Нижнього Новгорода.

Завойовувати Темниковську Мещеру виявилося складно, тому що татарські та фінські племена, що мешкали на її теренах у ті часи, не мали великих сіл та міст. Таких поселень у них майже не існувало. Ті племена проживали у лісах малими родами, і на село було дві-три примітивні хатини. Такий стан поселень у майбутній Московії зберігся до XVIII століття, про що свідчили всі московські історики від М. М. Карамзіна до В. О. Ключевського.

Саме про такий стан поселень тих земель засвідчив у 1253 році посол французького короля до хана Сартака В. де Рубрук, коли писав: «На півночі (від ставки Сартака, де перебував Рубрук на початку серпня 1253 року) є величезні ліси, в яких живуть два роди людей… (Моксель і Мердас.—В.Б.), які не мають ніякого закону, справжні язичники. Міст у них нема, а живуть вони в маленьких халупах у лісах» [11, с. 88].

Там, у Тмутаракані, хани Чингісиди та їхні полководці вирішили йти на Рязань та Ростовсько-Суздальську землю у зимовий період, коли на сніговому покриві зберігаються сліди життєдіяльності, та випробували такий метод завоювання, як облава місцевості. При цьому хан Батий, одночасно із захопленням території Мещери, провів облік її населення. Досить-таки своєрідний облік, про який російські академіки Б. Д. Греков і О. Ю. Якубовський не мали бажання говорити.

«Для першого перепису і збору данини Бату послав баскаків. Про цей перепис ми маємо непевні натяки» [12, с. 221].

Зверніть увагу, акцент російської історичної науки завжди робився на занепаді Золотої Орди. Академіки так і назвали свою працю — «Золота Орда та її падіння». Авторові невідомі дослідження російських професорів і академіків про розквіт