Володимир Броніславович Бєлінський - Москва ординська. Книга 1

Повернімося до брата хана Батия — Беркечара. Перський державний діяч та історик Рашид-ад-дін (1247—1318) усе своє життя присвятив служінню Чингісидам, займав посаду візиря імперії Хулагуїдів (терени сучасних Ірану, Іраку, Сірії та частини Туреччини і Пакистану), у 1310 році завершив працю «Збірник літописів» (три томи). Цікаво зазначити, що в Російській імперії другий і третій томи цієї книги ніколи не були видані. Хоча академік А. А. Ромаскевич, який у 1936—1941 роках готував до друку третю (???) частину першого тому, признавався: «Минуло вже більше ста років відтоді, як уперше (в Російській імперії.—В.Б.) звернули цілком заслужену увагу на “Збірник літописів”.

Рашид-ад-діна… одну із найважливіших пам’яток іранської історичної літератури, єдину таку не лише в іранській, а й у світовій літературі. Це величезна історична енциклопедія, якої у середні віки не було у жодного народу ні в Азії, ні в Європі» [13, т. З, с. 7].

Російська імперська наука розуміла ціну світової пам’ятки XIII—XIV століть. Однак друкувати другий і третій томи книги Рашид-ад-діна заборонили з простої причини: у них подається розповідь про всі країни світу (Європи і Азії), правлячі династії та шляхи сполучення між країнами. Цілком зрозуміло, що ні про Московію, ні про Великі Володимирське й Рязанське князівства на ті часи світ не знав, а ямська служба повністю заперечувала їхнє існування.

Друкувати таке російська влада ніколи не дозволяла і не дозволить.

У книзі «Збірник літописів» подано такий перелік синів Джучі, онуків Чингісхана (братів Батия): перший син — Орда, другий син — Бату, третій син — Берке, четвертий син — Беркечар, п’ятий син — Шейбан, шостий син — Тангут, сьомий син — Бувал, восьмий син — Чилаукун, дев’ятий син — Шингкур, десятий син — Чимпай, одинадцятий син — Мухаммед, дванадцятий син — Удур, тринадцятий син — Тука-Тимур, чотирнадцятий син — Шингкум [13, т. 1, кн. II, с. 66].

Як стверджує переважна більшість незалежних істориків (минулого і сучасності), хан Батий, який за велінням Чингісхана очолив Джучі-улус, розподілив завойовані землі (абсолютно всі!) від Дніпра до Іртиша між усіма своїми братами. Згодом хани прихопили ще й землі Причорномор’я (до Дунаю) та землі Західного Сибіру.

Погляньмо, як ці землі були поділені між братами.

Зверніть увагу, давні автори часто по-різному подають імена Чингісидів.

2. Орда (Ічен). Орда-Ічену відійшли землі так званої Синьої Орди: від річки Сари-Су до Іртиша і від рік Семиріччя до Тоболу. Ось як про те пише професор М. Г. Сафаргалієв:

«Після того як був завершений похід до Східної Європи і монголи повернулись у Дешт-і-Капчак (Джучі-улус.—В.Б.), Батий сказав своєму братові Орді-Ічену: “У цьому поході ти допомагав закінченню нашої справи, тому тобі в уділ (іль) передається народ із п’ятнадцяти тисяч родин, на тому місці, де жив твій батько…”. Отже, володіння Орди-Ічена треба шукати передусім біля озера Балхаша на схилах гір Тарбогатая, де одна з вершин, вочевидь, на честь Орда-Ічена, носить ім’я Уардатау — гора Орди. В районі Тарбогатая володіння Орда-Ічена межували з Улусом Чагатая (другий син Чингісхана від першої дружини.—В.Б.) і Угедея (третій син.—В.Б.), простягаючись уздовж басейнів ріки Іртиш і звужуючись на півночі до “країни Мороку”» [14, с. 39—40].

Разом із Ордою-Іченом на теренах Синьої Орди залишилось ще четверо синів Джучі-хана: Удур, Тука-Тимур, Шингкур та Шингкум. «Із військ Джучієвих одною половиною управляв він (Орда), другою Бату. Він (Орда) з військом та з чотирма братами Удуром, Тука-Тимуром, Шингкуром та Сингкумом (Шингкумом.—В.Б.) становили ліве крило армії; їх до цього часу називають царевичами лівого крила» [16, с. 41—42].

Як бачимо, на землях Синьої Орди — частині сучасного Казахстану — залишилось п’ятеро нащадків старшого сина Чингісхана.

3. Шейбан — п’ятий син Джучі. «За Орда-Іченом був виділений улус… брату Батия Шайбану, який також брав участь в угорському поході і проявив “старання”. Батий віддав йому як уділ (іль) із підкорених земель область Курал, а із родових володінь — чотири роди: кушчі, найман, карлик і буйрак. При цьому Батий сказав Шайбану: “Юрт, в якому ти житимеш, буде між моїм юртом і юртом старшого мого брата Орда-Ічена, влітку ти живи на східному боці від Яїку, на річках Іргиз, Савук, Ор, Ілек, до гори Урала, а взимку — в Аракумі, Кара-Кумі та на берегах річки Сир, біля гирла Чу і Сарису» [14, с. 41].

Разом з Батиєм у Золотій Орді опинилося восьмеро братів із роду старшого сина Чингісхана. Усі вони отримали свої земельні володіння. Про Тангута ми уже говорили.

4. Бувал (Мовал) — сьомий син Джучі. Імена Чингісидів дуже часто різні автори минулих часів подавали по-різному, що не перешкоджатиме нам знаходити істину. Отже, сьомого сина Джучі-хана, якого Рашид-ад-дін у своїй книзі «Збірник літописів» пойменував Бувалом, арабські автори іменують Мовалом, а російські — Мауці, перекладаючи працю Плано Карпіні за часів Катерини II, коли її уперше видали. Плутали відверто і свідомо:

«…Дніпро (Neper), біля якого з боку Русі кочував Коренца, а з другого боку у тамтешніх степах кочував Мауці, вищий (за посадою.—В. Б.) Коренци» [11, с. 48].

Як бачимо: Бувал — Мовал — Мауці — це одна особа, брат хана Батия, який отримав від нього у своє підпорядкування землі між Дніпром та Доном (Приазов’я).

Про це свідчить і російський професор М. Г. Сафаргалієв у книзі «Розпад Золотої Орди»:

«Тоді ж був наділений улусом інший брат Батия — Мовал, дід темника Ногая… Цього Мовала має на увазі і Плано Карпіні, коли пише про знатного князя Мауці, який кочував у степах за Дніпром» [14, с. 42].

Саме темник Ногай, який згодом поширив свої володіння на Причорномор’я до річки Дунай, сіяв у Золотій Орді смуту після смерті хана Менгу-Тимура.

«Ногай, що походив від сьомого сина Джучі Мувала, Бувала (Бувалая), належав до числа тих потомків Джучі, батьки яких у минулому ніколи не посідали ханського трону. Батько Ногая, Тутар, посланий Батиєм в Іран до Хулагу як представник дому Джучі, був запідозрений у змові проти Хулагу і страчений разом із іншими золотоординськими царевичами» [14, с. 58].

Отже, улус хана Бувала (Мауці) розташувався у приазовських степах (1246 рік) між Доном та Дніпром. На північ ті володіння, ймовірно, простягались до річки Самари, бо як повідомляв Плано Карпіні, саме там була перша татарська застава.

5. Берке — третій син Джучі.

Берке після смерті старшого сина Батия Сартака володів престолом Золотої Орди впродовж 1255—1266 років.

Цікаво зазначити, хан Берке сповідував мусульманську релігію, а мав сина, який прийняв християнство і