Агата Крісті - Оголошено вбивство

на цьому прегарному столі той, хто недбало поклав на них сигарету. Ганьба!

Міс Блеклок зітхнула.

— Іноді мені здається, людина надто цінує свої земні надбання.

— Але це такий гарний стіл, Леті.

Міс Баннер любила надбання своєї подруги з не менш палкою любов'ю, аніж свої власні. Банч Гармон завжди вважала це її найкращою якістю. Вона не показувала жодного знаку заздрості.

— Це гарний стіл, — чемно погодилася міс Марпл. — А яка гарна порцелянова лампа на ньому стоїть.

І знову міс Баннер сприйняла цю похвалу так, ніби вона володіла тією лампою, а не міс Блеклок.

— Вона чудова, правда ж? Дрезденська порцеляна. Ми маємо дві такі лампи. Одна з них десь у коморі, я думаю.

— Ти знаєш, де все в цьому домі лежить, Доро, — чи, принаймні, переконана, що знаєш, — сказала міс Блеклок із добрим гумором. — Ти турбуєшся по мої речі набагато більше, ніж я.

Міс Баннер зашарілася.

— Я люблю гарні речі, — сказала вона з викликом, але й із відтінком смутку.

— Мушу зізнатися, — сказала міс Марпл, — що мої власні речі дуже дорогі для мене — з ними пов'язано так багато спогадів!

Те саме з фотографіями. Сьогодні люди зберігають так мало фотографій. А я зберігаю світлини всіх своїх небожів та небожат ще немовлятами, а потім — малими дітьми —. І так далі, і так далі.

— Ви маєте мою фотографію, де мені три роки, — сказала Банч. — Вона жахлива. Я стою там разом із фокстер'єром, а очі в мене дивляться косо.

— Думаю, ваша тітка має багато ваших фотографій, — сказала міс Марпл, обертаючись до Патрика.

— О, ми лише її далекі родичі, — відповів Патрик.

— Якщо не помиляюся, то Елінор надіслала мені одну твою фотографію, коли ти був іще немовлям, Пат, — сказала міс Блеклок. — Але, боюся, я її не зберегла. Я, щиро кажучи, забула, скільки в неї було дітей і як їх звали, і довідалася про ваше існування лише тоді, коли вона надіслала мені листа з проханням оселити вас у себе.

— Це ще один знак часу, — сказала міс Марпл. — Сьогодні люди часто взагалі незнайомі зі своїми молодшими родичами. У давні дні, коли родина часто збиралася докупи, це було неможливо.

— Я востаннє бачила матір Пата та Джулії на весіллі тридцять років тому, — сказала міс Блеклок. — Вона була дуже гарною дівчиною.

— І саме тому вона має таких вродливих дітей, — сказав Патрик із широкою усмішкою.

— Ви маєте чудовий старий альбом, — сказала Джулія. — Ви пам'ятаєте, тітко Леті, ми його переглядали нещодавно? Які там капелюшки!

— І як гарно ми вдягалися, — сказала міс Блеклок, зітхаючи.

— Не переживайте, тітко Леті, — сказав Патрик. — Принаймні вам є чим помилуватися у своїй молодості. А Джулія натрапить на свою фотографію років через тридцять і здасться собі схожою на хлопця!

II

— Ви умисне це зробили? — запитала Банч, коли вони з міс Марпл пішли додому. — Я маю на увазі, заговорили про фотографії?

— Але ж, моя люба, хіба не цікаво було нам довідатися, що міс Блеклок не знає в обличчя жодного зі своїх молодих родичів… Так — я думаю, інспекторові Кредоку буде цікаво почути про це.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

ВРАНІШНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ У ЧИПІНҐ-КЛЕҐОРНІ

I

Едмунд Светенгем обережно сів на садовий візок.

— Доброго ранку, Філіпо, — сказав він.

— Вітаю.

— Ти дуже заклопотана?

— Більш або менш.

— Що ти робиш?

— А ти не бачиш?

— Ні. Я не садівник. Мені здається, ти просто граєшся із землею.

— Я висаджую у ґрунт зимову салату.

— Зимову салату? А я не знав, що салата росте взимку.

— Тобі чогось треба? — запитала Філіпа холодно.

— Так. Я хотів побачитися з тобою.

Філіпа скинула на нього швидким поглядом.

— Ти даремно сюди прийшов. Місіс Лукас це не сподобається.

— Вона не дозволяє тобі мати залицяльників?

— Не говори дурниць.

— Які дурниці? Залицяльник — це дуже влучне слово. Воно цілком передає моє ставлення до тебе. Залицятися, дотримуючись певної відстані, — але не відступати.

— Прошу тебе, іди геть, Едмунде. Тобі нема чого тут робити.

— А от і помиляєшся, — з тріумфом у голосі відповів Едмунд. — Мені є, що тут робити. Місіс Лукас сьогодні вранці зателефонувала моїй мамі і сказала, що в неї багато кабачків.

— У неї гори кабачків.

— І запитала, чи не хочемо ми обміняти горнятко меду на кілька кабачків.

— Який же це обмін? Кабачки взагалі нічого не варті о цій порі року — у всіх їх повно.

— Природно. Тому місіс Лукас і зателефонувала. Минулого разу, якщо я пам'ятаю точно, вона запропонувала обміняти збиране молоко — ти собі уявляєш, збиране молоко! — на пучок салати. А для салати був тоді лише початок сезону, і пучок продавали не менш, ніж за шилінг.

Філіпа не озвалася.

Едмунд засунув руку до кишені й дістав звідти горнятко меду.

— Ось воно, моє алібі, — сказав він. — Застосоване у вільному й незаперечному значенні цього слова. Якщо місіс Лукас зуміє пропхати свій пишний бюст у двері сарайчика, то я сюди прийшов по кабачки. Ідеться про справи, а не пусте базікання.

— Я бачу.

— Ти коли-небудь читала Теннісона? — запитав Едмунд тоном світської бесіди.

— Не дуже часто.

— Даремно. Теннісон незабаром знову ввійде в моду. Навіть тепер, коли ти увімкнеш радіо ввечері, ти почуєш «Королівські ідилії», а не того нескінченного Тролопа. Тролоп завжди здавався мені неймовірно манірним і неприродним. Читати його, звісно, можна, але захоплюватися ним не слід. До речі, якщо ми вже згадали про Теннісона, то чи ти читала «Мод»?

— Колись давно.

— Я хочу зачитати тобі один рядок із нього.

Він неголосно продекламував:

— «Провинно невинна, досконало холодна, незрівнянно пуста». Це про тебе, Філіпо.

— Щось не схоже на комплімент!

— Ні, йдеться зовсім не про комплімент. Я думаю, Мод запала бідоласі в душу так само, як ти мені.

— Не плети нісенітницю, Едмунде.

— О, прокляття, Філіпо, чому ти така, яка ти є? Що ховається за досконало витонченими рисами твого обличчя? Що ти думаєш? Що ти почуваєш? Ти щаслива, нещаслива, налякана чи ще якась? Ти повинна щось почувати.

Філіпа спокійно сказала:

— Те, що я почуваю, стосується тільки мене.

— Мене також. Я хочу, щоб ти поговорила зі мною. Знати, що відбувається у твоїй урівноваженій голові. Я маю право це знати.

Бігме, маю таке право. Я не хотів закохуватися в тебе. Хотів спокійно сидіти й писати свою книжку. Це буде розумна й змістовна книжка, книжка про те, який жалюгідний наш світ. Надзвичайно легко бути розумним, коли міркуєш про те, які всі люди нещасні. Це входить