Даніела Стіл - Диво

поїдеш, дуже сумно. Я це знаю. Але ти не зробиш мені боляче — це велика різниця. Ти не брехав мені, не виставляв себе у неправдивому світлі, ти не робив нічого такого. А саме це завдає людині болю. Все інше — то житейські нещасні випадки, яких ніхто не може передбачити і яким ніхто не може запобігти. Що буде, те й буде. Не можна дати ніяких гарантій, що і як складеться між двома людьми, Квінне. Ти можеш тільки намагатися робити найкраще. — Але його вбивало й роз’їдало зсередини усвідомлення того, що він не робив цього. А тепер нічого не можна змінити, годинник назад не піде. Джейн робила все якнайкраще. І Меггі так само, він добре усвідомлював це, знаючи її. А він не робив. І чоловік Меггі не робив. І все, що лишалося Квіннові, — це жити з цим. Він ніколи не зможе викинути зі своєї пам’яті той біль, якого він завдав тим, хто любив його. І він не хотів, щоб Меггі стала ще однією причиною його мук, навіть коли вона сама того хоче. Він бажав для неї більшого, навіть якщо для того треба було захистити її від самого себе. Квінн вважав, що не вартий її кохання. Так само відчував, що не був вартий кохання Джейн. Її щоденники і той біль, який він прочитав у них, були свідченням того. — Не будь таким суворим до себе, — сказала Меггі, пригортаючись до нього в темряві.

— А чому? Не будь такою благородною зі мною, — зажурено відповів він.

Йому було сумно, що Джека з ним не буде. Сумно, що він лишає її. Він думав, цей вітрильник подарує йому радість, але яхта, здається, стане знаком не перемоги, а поразки, коли він відпливе назавжди. Квінн знав, що не зміг дати Джейн те, що міг би, а зараз збирається зробити те саме з Меггі. Вона б хотіла, щоб вони пожили разом той короткий час, що їм залишився. І вона робила саме те, про що він просив її: кохати його тимчасово, а потім, саме силою почуття до нього, відпустити його. То був би вияв найвищої любові, і вона хотіла дати йому саме це. Він знав: це занадто — просити про таке, виявляючи максимальну чесність, — це занадто.

— Я кохаю тебе, Квінне, — прошепотіла вона, дивлячись на нього.

До кімнати продерлося срібне місячне сяйво, і він міг чітко побачити її обличчя, ніби викарбуване на тлі суцільної темряви. Він мовчки лежав поряд із нею, обнімаючи її. Він прагнув сказати їй те саме у відповідь, бо відчував це у своїм серці й хотів, щоб вона про це знала. Але слова, які хотілося вимовити, міцно застряли в його горлі і не мали змоги вийти з його вуст. І, поки він обіймав її, відчуваючи її волосся на своїй щоці, сльоза скотилася з його ока й повільно потекла по щоці.

Розділ 12

Липень і серпень стали для них ідилічними. Квінн завершив справи з нерухомістю Джейн. Він перебрав майже все у своєму будинку, розсортував, спакував і дещо відіслав на аукціон Сотбі до Нью-Йорка. Декілька разів він телефонував Алекс до Женеви й запитував, чи не хоче вона собі тих чи інших меблів з їхнього дому. Та висловилась позитивно тільки щодо кількох улюблених предметів, а також портрета матері й попросила зберегти решту. Пояснила, що зараз у їхньому домі немає достатньо місця. Щоразу, як він телефонував, донька намагалася якомога швидше закінчити розмову. Квінн не бачив її більше року, від похорону матері, і розповів про це Меггі, коли вони лежали під вітрилами, насолоджуючись промінням літнього сонця, що сідало. Тими днями вони майже весь свій час проводили в морі. А Джек усе ще вечеряв із ними щоп’ятниці. Він приходив без Мішель, йому хотілось побути з Квінном і Меггі сам на сам. Але постійно розповідав, що він щасливий із нареченою, яка цілком схвалює його щотижневі зустрічі з друзями.

— Що мені робити з нею? — Квінн заговорив із Меггі про Алекс. — Я ніяк не можу достукатись до неї. Вона зовсім не підпускає мене до себе. — І він розповів про його дзвінки щодо меблів. Одного разу, давши відповідь на його запитання, Алекс подякувала йому за дзвінок і миттєво поклала слухавку.

— Одного дня вона думатиме про це. Можливо, коли в неї щось трапиться або якщо її щось налякає. Вона не може навіки позбутись тебе, Квінне, вона твоя дочка. Алекс потребує тебе так само, як і ти потребуєш її.

— Ні, я їй не потрібний, — відповів він стурбовано. То була ще одна його провина, така сама, як і стосовно Джейн. Він знав, що Меггі дуже співчуває, бо вони з дочкою віддалились одне від одного, особливо після смерті матері. — У неї є чоловік і сини. Я їй не потрібен.

— Вона просто хоче тебе покарати. Але не робитиме цього завжди. Одного дня дочка збагне, ким ти насправді був для неї весь цей час, і якщо вона не завжди відчувала це, то зрештою зрозуміє, чому саме.

— Я навіть не певен, чи сам розумію, чому саме. Усі ці роки я завжди дуже поспішав. Вважав, ніби я щось будую, хоч так воно й було. І це було для мене значно важливіше, ніж мої діти або Джейн. Я дбав лише про імперію, яку будував, про гроші, які заробляв, про наступні документи на моєму робочому столі. У той час я того не відчував, але саме тоді я втратив щось важливе. — Говорячи це, він подумав про Дуга та Джейн, про те, як швидко змінилося життя, і про те, скільки всього втрачено назавжди. І збагнув він усе це запізно.

— Дуже багато чоловіків поводяться саме так, — співчутливо сказала Меггі, і на якусь дивну мить йому захотілося, щоб він прожив життя в шлюбі з нею, а не з Джейн. Він ураз відчув себе винним за цю думку, але ж його дружина Джейн була завжди просто жертвою. А Меггі, котра стільки настраждалася, глибше бачила сутність речей і розуміла його краще, ніж він сам, дуже відрізнялась від тієї жінки, яка була його дружиною. — Ти не єдиний, хто поводився так. Дружини іноді кидають чоловіків через таке, діти конфліктують. Люди почуваються ошуканими, не отримуючи того чи іншого. Вони не цінують того, що мають, а, можливо, саме це для них тієї миті є найпотрібнішим. Ми не можемо зробити абсолютно все для наших рідних. Іноді так поводяться й