Ірен Віталіївна Роздобудько - Подвійна гра в чотири руки

їй з тобов не тихо…

Увірвав спів, захоплено обернувся до Муся і Олексія:

— Відчуваєте подих сторіч?! Це давній прикарпатський діалект… Неймовірно! Це — магія…

Він знову занурився в сувій, знову взяв акорди.

Цього разу його голос залунав упевненіше, глибше.

Так, що у Мусі мурашки забігали вздовж хребта і до самих п’ят:

— Пастуше, пастуше,

Люблю тя до душі.

А що мене болі,

Скажу ти до волі.

Черодийку маєш,

Рядить їй не знаєш

Тобі з нею лихо,

Їй з тобов не тихо.

Бивав то дідойко,

Мав ся хорошойко

Вовки ся бояли,

Череду минали.

Та що ж нам чинити!

Терпіти, терпіти.

З Богом ся не бити…[1]

Здавалося, що завмерли, дослухаючись, навіть язички свічок.

— З Богом ся не бити… — луною повторив Олексій.

— Панове, — гаряче прошепотів шансоньє, — благаю: я мушу це переписати! Я включу цей романс до свого репертуару! Благаю! Ви не уявляєте, яка це унікальна річ!

Муся і Олексій перезирнулися.

— Чим це унікально? — запитала Муся.

— Унікальна сама людина, найвідоміший із роду Гербуртів! Ян Щасний, поляк за походженням, називав себе русином. Був найосвіченішою людиною свого часу, закінчив університет, подорожував Європою, служив при цісарському дворі у Відні, знав купу мов. Став дипломатом. Був секретарем у польського короля Сигізмунда III Вази. Потім розчарувався в по літиці, повернувся до свого замку в Добромилі, зайнявся просвітою, філософією, літературою. Зрештою перейшов до опозиції і виступив проти політики свого колишнього господаря — Сигізмунда… Сидів у в’язниці… Там і почав писати… Багато його творів вважаються загубленими. І про нього мало хто знає. Тому і благаю: дайте переписати ноти і слова!

— Добре, — сказала Муся. — Тільки дуже прошу: поки що не виконуйте цей романс саме тут, на пароплаві.

Співак схопив ноти, мов кіт мишу.

— Обіцяю! Присягаюся!

І кинувся до себе в каюту.

Муся і Олексій залишились в тиші і темряві.

Олексій сів за рояль, поглядаючи на Мусю.

Узяв кілька акордів, і вона знову почула, як в її збентеженій душі залунало: «Пастуше, пастуше…»

Він ще й на роялі грає, подумала Муся, скидаючи з себе чари, яким уже готова була скоритися…

* * *

…Якщо вам не доводилося спати в одній кімнаті з малознайомою людиною, та ще й протилежної статі, вам ніколи не зрозуміти бідну Мусю!

По-перше, у ванній кімнаті, припавши вухом до дверей, вона слухала, чи влігся її напарник, чи зарипіла його койка, засвідчуючи, що він (як і було суворо наказано!) повернувся «носом до стіни», і старанно закутувалася в пеньюар.

По-друге, вимикала світло і навпомацки простувала до свого двомісного ліжка.

По-третє, закутувалась у ковдру з головою і довго-довго чекала, доки дихання Олексія Крапки стане рівним — навіть молилася, щоб він захропів.

Лише тоді можна було розслабитися.

До того ж Муся намагалася більше не розкидати свої речі, до чого звикла вдома, а складала все найінтимніше під подушку, від чого та перетворювалась на високу нерівну гору.

Але прокидатися було ще гірше!

Адже уві сні ніколи не знаєш, в якій позі прокинешся. А ще жахливіше було думати, прости Господи: а раптом твій ніжний носик всю ніч видавав ті ж самі звуки, що линули з сусідньої койки?

А якщо ти розмовляєш уві сні?

Або крутишся мов дзиґа (а Муся це полюбляла) і скидаєш з себе все зайве, адже в каюті було доволі тепло.

Одне слово, перебування в одній кімнаті з випадковим напарником навело Мусю на думку, що вона… НІКОЛИ… НЕ ВИЙДЕ… ЗАМІЖ! Навіть якщо перетвориться на дух безтілесний!

Щоправда, вже другий ранок Муся прокидалася так само щільно загорнутою в ковдру, як і засинала. І дуже тому раділа. (Якби знала, що ненависний Крапка щоранку піднімає цю ковдру з підлоги, точно наклала б на себе руки!)

А ще раділа тому, що Крапка — навіть не чекала від нього такої делікатності! — завжди вставав раніше і чемно звільняв каюту до того, як вона мала встати.

Тоді вона відчувала себе повною хазяйкою, сміливо йшла до ванної і навіть підкручувала своє і без того пухнасте волосся паперовими папільйотками.

Цього ранку було так само.

Муся прокинулася з приємним відчуттям: у голові лунав прослуханий увечері романс. Крапки в каюті не було.

Муся задоволено потягнулася і глянула за вікно.

На горизонті веселим каскадом вигулькували з хвиль чорні спинки. Муся аж у долоні заплескала: дельфіни!

Ранок був пречудовим. Золотим, молочно-рожевим, окантованим легкою блакиттю — пану Айвазовському на заздрість!

Опустивши очі нижче горизонту, Муся і тут не розчарувалася: палуба сяяла чистотою, на майданчику перед вікнами салону матроси вже розставили білі стільці і столики — отже, буде гарна погода, їм видніше.

На кормі, трохи далі від імпровізованого шинквасу, побачила витончений чорний силует.

На тлі золотого і молочно-рожевого марева він виглядав фантасмагорично, нереально і… дуже-дуже гарно.

Муся придивилася.

Прекрасна Ванда в чорному трико і легкому шовковому кімоно стояла на килимку в граційній позі. Одна її нога була високо піднята вгору. Ванда нагадувала ебонітову статуетку…

Муся знала, що це — йога.

Але щоб ось так…

Прямо на кормі…

Коли на тебе з усіх щілин дивляться матроси…

І не тільки матроси!

Муся піднялася навшпиньки: хто це там вийшов із салону?

Запитання було риторичним. Звісно!

…Олексій Крапка з кухликом кави в одній руці і сигарою в іншій повільно пішов до столика. Поглянув на сонце, прикриваючи очі рукою.

Муся бачила, як він кивнув Ванді.

Та закінчила вправу.

Почала згортати килим.

Щось сказала…

Муся не могла чути, що саме, але мужньо продовжувала спостереження.

Ось він відповів.

А відповідаючи, підійшов. Відклав сигару.

Зняв піджак, повісив на спинку стільця.

Краще не дивитися, подумала Муся, яке їй до того діло, але дивилася уважно, аж язичок висолопила.

Знявши піджак, Олексій взявся обома руками за бильця стільця і повільно здійняв догори обидві ноги. Потім так само повільно спустився з небес на землю.

Муся побачила, як Ванда заплескала в долоні і засміялася.

Вказала на килимок. Олексій узяв його в одну руку, другу підставив їй.

І вони пішли…

Яка гидота, подумала Муся, відчіпляючи пальці від підвіконня, — вони аж побіліли!

Як добре, що вона зовсім не схожа на жодну з цих манірних пані і панянок, які обсадили цей пароплав немов мухи. Що вона ніколи не клюне ось на такі дешеві