Агата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Але як… — почав мсьє Бук і замовк. — Що це за шум, який наближається? — закричав він. — Нагадує рух локомотива.
Шум наближався. Він складався з виску та протестів жіночим голосом. Двері в кінці вагона-ресторану відчинилися. Зненацька з’явилася місіс Габбард.
— Це надто жахливо, — лементувала вона. — Це просто надто жахливо. У моїй сумочці для туалетного приладдя. У моїй сумочці. Величезний ніж, увесь у крові.
І раптом, непритомна, упала на плече мсьє Бука.
Розділ чотирнадцятий
Огляд знаряддя вбивства
Швидше рішуче, ніж галантно, мсьє Бук поклав знепритомнілу жінку головою на стіл. Доктор Константін покликав одного з офіціантів, який швидко прибіг.
— Тримайте її голову ось так, — сказав лікар. — Коли вона опритомніє, дайте їй трохи коньяку. Зрозуміло?
Потім він поспішив за двома іншими. Його цікавило виключно вбивство. Леді середнього віку, які зомлівають, його зовсім не цікавили.
Можливо, завдяки такій методі місіс Габбард опритомніла набагато швидше, ніж за якихось інших обставин. Через кілька хвилин вона сиділа і знову й знову розповідала, посьорбуючи коньяк зі склянки, яку запропонував офіціант.
— Я просто не можу передати, як це було жахливо. Не думаю, що хтось у потягу може зрозуміти, як я почуваюся. Я завжди була дуже, дуже вразливою, ще з дитинства. Простий вигляд крові — ох — чому навіть зараз, коли згадую про це, у мене паморочиться в голові.
Провідник знову запропонував випити.
— Encore un peu, Madame[59].
— Думаєте, краще випити? Я загалом непитуща. Я ніколи навіть не торкаюсь алкогольних напоїв чи вина. У моїй сім’ї теж не вживають цього. Ну хіба що як ліки…
Вона зробила ще один ковток.
А тим часом Пуаро і мсьє Бук, за якими слідом ішов доктор Константін, поспішали з вагона-ресторану коридором стамбульського вагона до купе місіс Габбард.
Здавалося, що всі пасажири в потягу зібралися перед дверима. Провідник зі стривоженим виразом обличчя затримував їх.
— Mais il n’y a rien à voir[60], — сказав він і повторив це ще кількома іншими мовами.
— Дозвольте, я пройду, — сказав мсьє Бук.
Протискаючи своє пишне тіло крізь юрбу пасажирів, що перегороджували йому шлях, він увійшов у купе, Пуаро просувався одразу за ним.
— Я радий, що ви прийшли, мсьє, — сказав провідник, видихнувши з полегшенням. — Усі намагались увійти. Американська леді — як вона кричала — mafoi[61]! Я думав, що її також убивали! Я прибіг, а вона там кричала, наче навіжена, потім вигукнула, що піде по вас і вийшла, з вереском розповідаючи всім у вагоні, що трапилось.
Він додав, зробивши рух рукою:
— Він там. Я не торкався його.
На ручці дверей, що вели до наступного купе, висіла велика картата гумова сумка для туалетного приладдя. Під нею на підлозі, просто там, де випав із рук місіс Габбард, був кинджал із прямим лезом — дешева підробка, бутафорська східна зброя з рельєфною рукояткою і звуженим лезом. Лезо було в плямах, що скидалися на іржу.
Пуаро делікатно підняв його.
— Так, — прошепотів він. — Помилки немає. Ось знаряддя, якого не вистачало, чи не так, docteur?
Лікар оглянув його.
— Немає потреби бути таким обережним, — сказав Пуаро. — На ньому не знайдуть відбитків пальців, окрім тих, що належать місіс Габбард.
Огляд доктора Константіна тривав недовго.
— Це насправді знаряддя вбивства, — сказав він. — Ним могли нанести будь-яку з ран.
— Благаю, не кажіть так, мій друже.
Лікар, схоже, здивувався.
— Ми вже надто обтяжені збігами. Двоє людей вирішують напасти на Ретчетта минулої ночі. Це вже занадто, якщо кожен із них вибрав те саме знаряддя вбивства.
— Але збіг не такий унікальний, як здається, — сказав лікар. — Тисячі цих підроблених кинджалів виготовляють і привозять на ринки Константинополя.
— Ви трохи мене втішили, але тільки трохи, — сказав Пуаро. Він задумливо дивився на двері перед ним, потім, піднявши сумку, спробував ручку. Двері не зрушили з місця. Близько фута над ручкою був засув, Пуаро відсунув його й спробував знову, але двері все ще були непорушні.
— Ми замкнули їх з іншого боку, пам’ятаєте? — запитав лікар.
— Так і є, — сказав Пуаро, задумавшись. Здавалося, він думав про щось інше. Він нахмурив брови, наче був заскочений зненацька.
— Усе сходиться, еге ж? — сказав мсьє Бук. — Чоловік проходить через цей вагон. Коли він зачиняє суміжні двері, то намацує сумочку для туалетного приладдя. У нього виникає ідея, і він швидко вкидає закривавлений ніж усередину. Тоді, не помітивши, що розбудив місіс Габбард, через інші двері він вислизає в коридор.
— Як ви сказали, — пробурмотів Пуаро. — Саме так мало статися.
Але замислений вигляд не покидав його обличчя.
— І що ж це? — вимагав відповіді мсьє Бук. — Є щось, правда ж, що вас не влаштовує?
Пуаро швидко глипнув на нього.
— Хіба вас дещо не насторожило? Ні, очевидно, ні. То таке, дрібничка.
Провідник виглянув у коридор.
— Американка повертається.
Доктор Константін мав винуватий вигляд. Він розумів, що мав би поставитися до місіс Габбард делікатніше. Та вона прямувала не до нього. Уся її енергія зосередилася на іншому.
— Я скажу вам відверто, — сказала вона, задихавшись, просто з порога. — Ні хвилини більше я не пробуду в тому купе! Я не спала б там навіть за мільйон доларів.
— Але, мадам…
— Я знаю, що ви хочете сказати, тому повторюю вам, що я цього не робитиму. Краще просиджу всю ніч у коридорі.
Вона почала плакати.
— О! Якби моя дочка тільки знала! Якби вона могла бачити мене! Чому…
Пуаро твердо перервав її.
— Мадам, ви неправильно зрозуміли. Ваше прохання цілком слушне. Ваш багаж негайно перенесуть у інше купе.
Місіс Габбард опустила свою хустинку.
— Справді? О, я вже почуваюся краще. Але ж вагон заповнений. Хіба що один із джентльменів…
Заговорив мсьє Бук.
— Мадам, ваш багаж перенесуть у інший вагон. Ви отримаєте купе в сусідньому вагоні, який причепили в Белграді.
— О, це чудово! Я не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вбивство у «Східному експресі»», після закриття браузера.
