Агата Крісті - Вбивство у «Східному експресі»

з тих забобонних невротичок, але спати в купе, коли за стіною труп… — Вона здригнулася. — Це зведе мене з розуму.

— Мішелю! — покликав мсьє Бук. — Перенесіть багаж мадам у вільне купе вагона «Афіни-Париж».

— Так, мсьє, таке ж, як і це, номер 3?

— Ні, — сказав Пуаро, перш ніж його друг встиг роззявити рота. — Гадаю, мадам краще отримати зовсім інше купе. Наприклад, номер 12.

— Bien, мсьє.

Провідник узяв валізу. Місіс Габбард вдячно повернулася до Пуаро:

— Як люб’язно і тактовно з вашого боку. Я вам дуже вдячна.

— Ох, не варто дякувати, мадам. Ми пройдемо з вами і подивимося, чи зручно ви розташувалися.

У супроводі трьох чоловіків місіс Габбард попрямувала у своє нове помешкання.

Вона радо роззирнулася.

— Усе чудово.

— Вам зручно, мадам? Воно, як бачите, дуже схоже на попереднє.

— Так, але обернене в інший бік. Хоча це не має значення, тому що ті потяги їдуть то туди, то в зворотному напрямку. Я казала своїй дочці: «Хочу, щоб сидіння було в напрямку руху, а вона відповіла: «Але, мамо, що тобі з того, якщо ти засинаєш, потяг їде в один бік, а коли прокидаєшся, то вже в інший». То була щира правда. От учора ввечері ми заїхали до Белграда в одному напрямку, а виїхали в іншому.

— Принаймні, мадам, тепер ви цілком щасливі та задоволені?

— Ну, я б так не сказала. Ми застрягли в заметі, і ніхто нічого не робить, а моє судно відпливає післязавтра.

— Мадам, — сказав мсьє Бук. — Усі ми в такій же ситуації.

— Ну, це правда, — визнала місіс Габбард. — Але тільки через моє купе посеред ночі проходив убивця.

— Що мене дивує, мадам, — сказав Пуаро. — Це те, як той чоловік увійшов у ваше купе, оскільки за вашими словами, внутрішні двері були замкнені на засув. Ви впевнені, що вони були замкнені?

— Але я бачила на власні очі, як та леді зі Швеції їх перевіряла.

— То просто відтворімо ту сцену. Ви лежали на своєму ліжку, тому й самі не бачили, так?

— Не бачила, через сумку для туалетного приладдя. О Господи, тепер доведеться купити нову. Як гляну на цю, то мене аж верне.

Пуаро взяв сумку й повісив на ручку дверей, що вели в суміжне купе.

— Précisément[62], зрозуміло, — сказав він. — Засув трохи нижче ручки, сумка заступає його. З того місця, де ви лежите, ви не бачите засув.

— То ж я вам про це весь час кажу!

— І шведська леді, міс Олссон, стояла тут, між вами і дверима. Вона спробувала відчинити їх і сказала, що вони замкнені.

— Так і було.

— Та все одно, мадам, вона могла помилитися. Розумієте, про що я говорю? — Здавалося, Пуаро не терпілося пояснити. — Засув — це просто металевий виступ. Повернений направо замикає двері, а якщо він зліва, то вони відімкнені. Можливо, вона просто пошарпала ручку, а оскільки двері були замкнені з іншого боку, вона припустила, що ви їх замкнули.

— Ну, гадаю, це було не надто розумно з її боку.

— Мадам, найдобріші та найчемніші люди не завжди найрозумніші.

— Так, звісно.

— До речі, мем. Ви подорожували в Смирну цим шляхом?

— Ні. Я припливла просто в Стамбул. Друг моєї дочки, містер Джонсон (надзвичайно приємний чоловік, шкода, що ви не знайомі), зустрів мене і показав Стамбул. Це місто мене дуже розчарувало, усе руйнується. А ті мечеті, ті шарудливі штуки, які одягають на взуття… Про що я говорила?

— Ви говорили, що вас зустрів містер Джонсон.

— Ах, так. Він провів мене до французького торговельного судна, що пливе до Смирни, а на причалі на мене чекав зять. Що він скаже, коли про все це почує? Моя дочка сказала, що це найбезпечніший і найлегший шлях, який тільки можна уявити. «Ти просто сядеш у вагон, — казала вона, — і приїдеш просто до Парижа, а там тебе зустріне представник «Американ Експрес». Боже мій, як же мені скасувати квиток на пароплав? Я повинна їм повідомити. Але я не можу. Це так жахливо…

І знову в очах місіс Габбард забриніли сльози.

Пуаро, який уже не міг всидіти, схопився за цю можливість.

— У вас шок, мадам. Офіціант зараз принесе вам чай і печиво.

— Не думаю, що захочу чаю, — сказала місіс Габбард зі слізьми на очах. — Це швидше англійський звичай.

— Тоді, каву, мем. Вам потрібно щось міцніше.

— Від того коньяку в мене трохи паморочиться в голові. Гадаю, я випила б кави.

— Прекрасно. Вам потрібно набратися сили.

— Ой, який смішний вираз.

— Але спершу, мадам, невелика стандартна операція. Ви дозволите оглянути ваш багаж.

— Навіщо?

— Ми просто переглянемо багаж усіх пасажирів. Не хочу нагадувати вам про той неприємний момент, але не забувайте про вашу сумочку для туалетного приладдя.

— Боже милий! Може, ваша правда! Таких сюрпризів я більше не переживу.

Огляд швидко завершився. Місіс Габбард подорожувала з невеликим багажем: коробка для капелюшків, дешева валіза та добре напхана дорожня сумка. Вміст цих трьох предметів багажу був простий та практичний, і огляд зайняв би не більше, ніж кілька хвилин, якби місіс Габбард не затягувала його, наполягаючи, щоб усі звернули увагу на «мою дочку» та двійко досить страшнуватих дітей: «Діти моєї дочки. Хіба вони не милі?»

Розділ п’ятнадцятий

Огляд багажу пасажирів

Після висловлення всіх подяк і застережень, та обіцянки місіс Габбард, що їй принесуть каву, Пуаро з двома своїми товаришами відкланялися.

— Ну, ми розпочали, та все намарне, — зазначив мсьє Бук. — За кого візьмемося тепер?

— Було б найпростіше, гадаю, просто йти потягом, вагон за вагоном. Це означає, що ми починаємо з № 16 — люб’язного мсьє Гардмана.

Містер Гардман, який смалив сигару, зустрів їх привітно.

— Заходьте, джентльмени, тобто якщо це по-людськи можливо. Тут просто надто тісно для вечірки.

Мсьє Бук пояснив мету їхнього візиту, а великий детектив осмислено кивнув.

— Усе гаразд. Правду кажучи, я дивувався, чому ви не взялися до цього швидше. Ось мої ключі, джентльмени, і якщо ви хочете також обшукати мої кишені, ну, тоді будь ласка. Мені зняти для вас валізи?

— Це зробить провідник. Мішель!

Вміст двох дорожніх