Ян Потоцький - Рукопис, знайдений у Сараґосі

Ребека кинулася братові на шию, говорячи:

— Як же я непокоїлася про тебе, особливо першої ночі, коли ніяк не могла дізнатися, що з тобою сталося. Що ти в цей час робив?

— Я пізніше тобі розкажу, — відповів Бен Мамун. — Зараз постарайся гідно прийняти гостей, яких я тобі привіз. Оце пустельник з долини, а цей юнак походить з родини Ґомелесів.

Ребека байдуже подивилася на пустельника, а кинувши погляд на мене, зашарілася й сумно сказала:

— Сподіваюся, що ти, сеньйоре, на щастя, до нас не належиш.

Ми увійшли до замку, й за нами одразу підняли міст. Замок був великий і утримувався в бездоганному порядку, хоча служба складалася тільки з молодого мулата й мулатки такого самого віку. Бен Мамун спочатку відвів нас до своєї бібліотеки; це була невелика, кругла кімната, яка водночас служила й їдальнею. Мулат постелив скатертину, приніс олья подриду й чотири прибори, бо Ребека не сіла з нами до столу. Задоволений пустельник їв більше, ніж зазвичай. Пачеко, хоча все ще сліпий на одне око, заспокоївся в своєму безумстві, однак мав похмурий вигляд й сидів мовчки. Бен Мамун їв зі смаком, але був якийсь неуважний і визнав нам, що вчорашня пригода весь час сидить у нього в голові. Коли ми встали від столу, він сказав:

— Дорогі гості, ось вам для розваги книжки. Мій мулат завжди до ваших послуг; тим часом дозвольте мені покинути вас, я маю деякі важливі заняття з моєю сестрою. Побачимося завтра під час обіду.

Бен Мамун пішов, залишивши нас, можна би сказати, господарями всього замку. Пустельник узяв з бібліотеки леґенду про перших отців, які жили самотньо в пустелі, і звелів Пачеко, щоб той прочитав йому декілька розділів. Я вийшов на замкову терасу, що нависала над прірвою, в глибинах якої ревів невидимий потік. І хоча околиця здалася мені сумною, проте я з величезним задоволенням вдивлявся в неї, а радше віддавався враженням незвичайного видовища. І не так смуток мене охоплював, як радше усі мої душевні сили заціпеніли внаслідок жахливих тривог, які я пережив за останні дні. Чим більше я задумувався над пережитими пригодами, тим менше розумів їх; під кінець я вже не смів про них думати, боячись, щоб зовсім не збожеволіти. Надія провести в замку Уседи кілька спокійних днів дещо заспокоїла мою перемучену душу. Роздумуючи таким чином, я повернувся в бібліотеку. Під кінець дня мулат накрив нам вечерю, що складалася з холодного м’яса й сушених фруктів, причому м’яса нечистих тварин не було. Потім ми розійшлися: пустельника й Пачеко відвели в одну кімнату, мене ж в іншу.

Я ліг і заснув, проте невдовзі прекрасна Ребека розбудила мене й сказала:

— Сеньйоре Альфонсе, пробач, що насмілююся перервати твій сон. Я вертаюся від мого брата, з яким ми творили найстрашніші закляття, щоб пізнати сутність духів, які його переслідували у Вента-Кемаді, але всі наші зусилля не дали результату. Ми гадаємо, що він став іграшкою ваалімів, над якими ми не маємо жодної влади. Проте країна Еноха справді є такою, якою він її бачив. Усе це для нас нечувано важливо, і я заклинаю тебе, щоб ти нам розповів про свої пригоди.

Говорячи це, Ребека сіла на ліжку біля мене, але здавалася заклопотаною лише таємницею, вияснення якої вона жадала від мене. Я, однак, промовчав і обмежився визнанням, що присягнувся своєю честю нікому не розповідати про те, що бачив.

— Як же ти можеш думати, сеньйоре Альфонсе, — продовжувала Ребека, — що слово честі, дане двом дияволам, до чогось тебе зобов’язує? Ми вже дізналися, що це два злих жіночих духи, один з яких зветься Еміна, а другий Зібельда, але й досі не можемо збагнути суті цих дияволів, бо в нашій науці, як і в усіх інших, не можна знати всього.

Я знову дав заперечну відповідь і попросив гарну дівчину більше не згадувати про це. Тоді вона подивилася на мене з виразом несказанної доброти й промовила:

— Який же ти щасливий, що можеш триматися чеснот, котрі керують усіма твоїми вчинками! Яким спокійним сумлінням ти насолоджуєшся! Як же відрізняється від твоєї наша доля! Ми хотіли побачити речі, недоступні для погляду смертних, і зрозуміти те, чого людський розум не в стані зрозуміти. Я не створена для цих неземних здібностей; яка ж мені користь від марного панування над злими духами? Я б у сто разів більше прагнула панувати над серцем вірного чоловіка, але так хотів мій батько, і я повинна йти за своїм призначенням.

Із цими словами Ребека дістала хусточку й витерла сльози, які, наче перли, котилися по її прекрасному обличчю, після чого додала:

— Сеньйоре Альфонсе, дозволь мені повернутися завтра о цій самій годині і ще раз спробувати подолати твій опір чи, як ти це називаєш, незламну вірність своєму слову. Незабаром сонце перейде в знак Діви, тоді вже не буде часу, і виповниться призначення.

На прощання Ребека з дружнім виразом потиснула мені руку і, схоже, що з явною прикрістю повернулася до своїх кабалістичних занять.

День десятий

Прокинувся я раніше, ніж зазвичай, і вийшов на терасу, щоб подихати свіжим повітрям, поки сонце не розігріло його. Всюди панував спокій, навіть потік, здавалося, ревів з меншим шумом і дозволяв чути гармонійний спів пташок. Погідність стихій відбилася і в моїй душі, і я міг холоднокровно обдумати все те, що сталося від часу мого виїзду з Кадикса. Лише зараз я пригадав кілька слів, які випадково вирвалися у дона Енріке де Са, намісника провінції, і вирішив, що він також повинен був щось знати про таємниче існування Ґомелесів і навіть якоюсь мірою причетний до таємниці. Він сам нав’язав мені двох слуг, Лопеса і Москіто, тому я припустив, що ці двоє за його наказом покинули мене біля входу в нещасливу долину Лос-Ерманос. Мої кузини часто давали мені зрозуміти, що мене випробовують. Я гадав, що в Вента-Кемаді мені дали снодійний напій, а потім, під час сну, перенесли під шибеницю. Пачеко міг осліпнути на одне око з цілком іншої причини, а його любовні стосунки й страшна пригода з двома повішениками могли бути байкою. Пустельник, який за допомогою сповіді хотів вирвати у мене таємницю, був, схоже, знаряддям Ґомелесів для випробування моєї стійкості.

Нарешті я починав ясніше щось бачити в усьому цьому тумані моїх пригод і тлумачити їх, не припускаючи більше участі нелюдських істот, і тут почув звуки веселої музики,