Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

на троні, вбраний у доземний барвистий халат і помаранчеву шовкову накидку із широченними рукавами. Його голову прикрашала гостроверха шапочка. Образ довершували довгі вуса. Грав правителя Вень Дзінь — високий романтичний актор, що хвилював серця мільйонів китаянок.

Тін сварила імператора, закинувши голову й сердито виблискуючи очима. Цієї миті вона видавалася надзвичайно жаданою. Кай не міг розібрати слів, бо приміщення було велике, а вона говорила тихо. Проте від неї він знав, що з телевізора справжні крики звучатимуть негарно, натомість мікрофони чудово запишуть її тиху тираду.

Імператор то намагався вгамувати її, то набирав суворого вигляду, але завжди робив, як скаже кохана, й ніколи не брав на себе ініціативи — на що нерідко нарікав і сам актор. Нарешті вони поцілувалися. Глядачі завжди чекали таких сцен, які, втім, траплялися не дуже часто: китайське телебачення було цнотливіше за американське.

Цілувалися ніжно й довго. Кай міг би приревнувати, якби не знав, що Вень Дзінь — на сто відсотків гей. Після неприродно довгої миті режисерка вигукнула англійською: «Cut!»[3] — і всі розслабилися.

Тін і Дзінь миттю відвернулися одне від одного. Тін протерла губи серветкою — антисептичною, як знав Кай. Нарешті можна було підійти до дружини. Здивовано усміхнувшись, вона обійняла його.

Він ніколи не ставив під сумнів її кохання до себе, а коли й був засумнівався на хвильку, це привітання його заспокоїло. Дружина вочевидь зраділа зустрічі, хай вони й не бачилися всього кілька годин від сніданку.

— Вибач за поцілунок, — сказала вона. — Сам розумієш, я від цього не в захваті.

— Навіть якщо доводиться цілуватися з таким красенем?

— Дзінь не красень, а красуня. А ось ти, любий мій, справжній вродливець.

Кай засміявся:

— Але при поганому освітленні дещо незграбний.

Усміхнувшись, Тін сказала:

— Ходімо в гримерку. У мене перерва, поки апаратуру перенесуть у покої.

Вона взяла його за руку й повела за собою. Завівши в гримерку, причинила двері. Кімнатка була тісна, умебльована просто, але Тін прикрасила її на свій смак: плакатами на стінах, книжковою шафкою, орхідеєю в горщику і фотографією матері.

Швиденько скинувши сукню, Тін залишилася в самому спідньому з двадцять першого століття. На таке видиво Кай задоволено всміхнувся.

— Ще одна сцена і, думаю, все, — сказала Тін. — У цієї режисерки все швидко.

— Як їй так удається?

— Вона знає, чого хоче, і має чіткий план роботи. Щоправда, й ганяє нас добряче. Не дочекаюся, коли повернуся додому.

— Ти забула, що сьогодні ми вечеряємо з моїми батьками, — зауважив Кай.

Тін спала з лиця.

— А, звісно.

— Якщо хочеш, я скасую.

— Ні. — Вираз обличчя Тін змінився, і Кай зрозумів, що вона розігрує прийом «триматися твердо, попри розчарування». — Твоя мати готувалася до цього.

— Якщо чесно, я й сам би не йшов.

— Знаю, але не хочу псувати стосунки з твоїми батьками. Вони важливі для тебе, а отже — для мене також. Не хвилюйся. Ми підемо.

— Дякую.

— Ти стільки для мене робиш. Ти — острів стабільності в моєму житті. Батькове несхвалення — невелика ціна.

— Гадаю, батько у глибині душі тебе любить. Просто мусить справляти враження суворого пуританина. Мати вже давно перестала вдавати, ніби ти їй не подобаєшся.

— Із часом я таки підкорю і твого батька. Що привело тебе сюди? У Ґвоаньбу немає важливих справ? Невже американці зрозуміли Китай, почали допомагати нам, і тепер у світі запанує мир?

— Якби ж то. У нас виникла невелика проблема. Кажуть, ніби ти критично висловлювалася про Комуністичну партію.

— Та ну, маячня якась.

— Звісно, маячня. Але Лі Дзянькан отримав донос і, природно, планує максимально використати його, щоб нашкодити мені. Коли міністр піде на спочинок — а до цього ще зовсім трохи—Лі захоче його посаду, тоді як решта бажає бачити на цьому місці мене.

— Ой, любий, мені так прикро!

— Твою справу розслідують.

— Я знаю, хто звів наклеп. Це Дзінь. Через заздрощі. Він мав бути головною зіркою серіалу, але я стала популярнішою, і він мене за це ненавидить.

— Чи були в нього підстави звинувачувати тебе?

— Та хто його зна. Сам розумієш, які вони — актори: не вміють тримати язика за зубами, особливо в барі після знімального дня. Гадаю, хтось десь бовкнув, що в Китаї нема демократії, а я підтакнула.

Кай зітхнув. Це було цілком можливо. Як і у всякій службі безпеки, у Ґвоаньбу вважали, де не горить, там не курить. Недоброзичливці могли скористатися нагодою, щоб влаштувати неприємності своїм ворогам. Це ніби звинуватити когось у чаклунстві в давнину: варто лиш сказати, як одразу знайдеться хтось, хто підпаде під опис. Абсолютно невинних людей не існує.

Проте потенційна причетність до цього випадку Дзіня давала Каєві знаряддя протидії.

У двері постукали, й Тін гукнула:

— Заходьте.

Усередину зазирнув адміністратор, юнак у футболці «Манчестер Юнайтед», і сказав:

— Тін, усе готово.

Ані він, ані сама Тін не звертали й найменшої уваги на те, що вона напівгола. Кай знав, що в кіно це нормально. Тут завжди все було просто й невимушено, і йому це подобалося.

Адміністратор вийшов, і Кай допоміг Тін одягнути сукню. Відтак поцілував.

— Побачимося вдома, — сказав він.

Тін пішла на знімальний майданчик, а він вирушив до адміністрації, де розташовувався відділ Комуністичної партії.

При кожному китайському підприємстві була група представників Компартії, що наглядала за його діяльністю, а будь-що, пов’язане з медіа, привертало особливу увагу. Партія перечитувала кожнісінький сценарій і схвалювала всіх акторів. Продюсери віддавали перевагу історичним драмам, позаяк події давноминулих днів були менше пов’язані з політичним сьогоденням, а отже, уряд не надто контролював їх.

Кай зайшов у кабінет Ван Бовеня, секретаря місцевого партійного відділу. Там висів великий портрет президента Ченя. У чорному костюмі, з гладенько зачесаним волоссям, він був схожий на тисячі інших високих чиновників. На столі стояв ще один знімок Ченя: керманич тисне Ванові руку.

Ван був непоказним чоловічком за тридцять, із зачовганими манжетами на сорочці й ріденьким волоссям. Місцеві урядники зазвичай більше тямили в політиці, ніж бізнесі, та попри це, мали владу, тож їх доводилося задобрювати, немов примхливих божків. Помилкові ж рішення таких партапаратників могли мати катастрофічні наслідки. Тін казала, що з акторами й техніками Ван поводиться зверхньо.

З іншого боку, Кай теж мав владу. Він бо із червоних принців. Комуністичні чиновники нерідко бували хамами,