Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

однак мусили коритися старшим діячам Партії. Ван зустрів його кислим виразом обличчя.

— Заходьте, Чане Каю, сідайте. Радий вас бачити, сподіваюся, все гаразд.

— Дякую, все чудово. Я заїжджав до Тін і подумав, коли я вже тут, було б добре переговорити і з вами. Про одну особисту справу, як ви могли здогадатися.

— Авжеж, — вдоволено мовив Ван, потішений, що Кай бажає побалакати з ним про особисте.

Кай не мав наміру виправдовувати Тін. Це сприйматиметься як визнання провини. Тож він обрав іншу стратегію.

— Ви, Ван Бовеню, либонь, не надто прислухаєтеся до чуток, що ходять знімальним майданчиком, — почав він, хоча чутки, власне, й були тим, що той пильнував. — Але, припускаю, вам було б корисно знати про заздрість Вень Дзіня до Тін.

— Я про це чув, — відказав Ван, не бажаючи визнавати, що може не знати чогось.

— Не сумніваюся у вашій поінформованості. У такому разі ви, безперечно, в курсі, що, коли Дзінь отримав роль імператора в серіалі, йому казали, що головною зіркою буде він, одначе Тін забрала його популярність.

— Так.

— Я кажу про це, бо розслідування Ґвоаньбу, найпевніше, дійде висновку, що Дзіньове звинувачення засноване на особистій неприязні й, відповідно, безпідставне. Подумав, що вам варто це знати, — то була брехня. — Тін вас любить, — ще більша брехня. — Ми б не хотіли, щоб це якось вам зашкодило.

Ван перелякався.

— Я зобов’язаний розглядати всі звіти, — заперечив він.

— Звичайно. Це ваша робота, і ми у Ґвоаньбу все розуміємо. Просто хочеться обійтися без неприємних сюрпризів. Можливо, варто було б провести з Дзінем бесіду й написати до звіту додаток, вказавши, що ним керувало почуття суперництва.

— О, чудова ідея. Так і зроблю.

— Звісно, це не моя справа, але «Кохання в палаці» — дуже успішний серіал. Глядачі його люблять, і було б страшенно прикро, якби на його репутацію впала зовсім несправедлива тінь.

— Тут я згоден.

Кай підвівся.

— Мені час іти. Як завжди, купа справ. Переконаний, у вас так само.

— Так і є, — підтвердив Ван, обвівши поглядом кабінет, де не було видно жодних ознак термінових справ.

— До побачення, товаришу, — попрощався Кай. — Радий, що нам вдалося порозумітися.

* * *

Каєві батьки жили за містом у просторій двоповерховій віллі, що стояла на невеликій ділянці в новому котеджному містечку, призначеному для заможнішої верстви середнього класу. Їхніми сусідами були поважні урядовці, успішні бізнесмени, старші військові офіцери та керівники великих підприємств. Батько Кая, Чан Дзяньдзюнь, завжди казав, що йому не треба іншої оселі, аніж компактна трикімнатна квартира, в якій виріс Кай, але зрештою погодився на вмовляння дружини, Фань Ю, — або ж просто виправдовував ними зміну своєї думки.

Кай же ніколи не прагнув жити в такому нудному районі. Власна квартира влаштовувала його за всіма параметрами — ще й на городі порпатися не мав. У місті вирувало життя: вирішувалися державні й бізнесові справи, відбувалися культурні події. На околицях робити було нічого, та і їздити звідти страх як незручно.

Дорогою туди, в машині, Кай сказав Тін:

— Завтра розповім міністрові, що донос на тебе написав заздрісний конкурент. Ван усе підтвердить, і розслідування закриють.

— Дякую, коханий. Мені шкода, що тобі довелося клопотатися цим.

— Таке трапляється, проте надалі будь обережнішою, коли кажеш щось або навіть киваєш у відповідь.

— Буду, обіцяю.

У будинку пахло прянощами. Дзяньдзюнь ще не повернувся з роботи, тому Кай із Тін сіли на ослінцях у сучасній кухні, де готувала Ю. Шістдесятип’ятирічна Каєва мати була мініатюрною жіночкою зі зморшкуватим обличчям і помережаним сивими пасмами чорним волоссям. Розмовляли про серіал. Ю сказала:

— Імператору старша дружина подобається лише тому, що вона медословить і підлабузнюється, хоч у душі підла.

Тін звикла, що люди говорять про вигаданих персонажів як про реальних людей.

— Він даремно їй довіряє, — відповіла. — Вона думає тільки про себе.

Ю дістала таріль пиріжків із каракатицею в тоненькому тісті.

— Під’їжте, поки батько не прийшов, — мовила вона, і Кай наліг на частування.

Тін узяла один, але тільки із чемності: мусила підтримувати фігуру, щоб уміщатися в сукню вісімнадцятого століття.

Повернувся Дзяньдзюнь. Він був присадкуватий, жилавий, як боксер-легковаговик, із жовтими зубами від сигарет. Поцілував Ю, привітався з Каєм та Тін і дістав чотири чарочки й пляшку китайської горілки-байдзьов, найпопулярнішого алкогольного напою в країні. Кай ліпше випив би «Джека Денієлза» з льодом, але промовчав, а батько й не спитав.

Дзяньдзюнь налив усім, роздав чарки й, піднявши свою, промовив:

— Ласкаво просимо!

Кай сьорбнув трошки свого напою. Мати лише пригубила чарку, щоб не ображати чоловіка. Тін, котрій напій був до вподоби, свою перехилила до дна.

Дзяньдзюнь одразу ж налив собі та їй по новій і сказав:

— За онуків.

Серце Кая стислося. То ось про що йтиметься сьогодні. Дзяньдзюнь хотів онуків і вважав, що має право їх вимагати. Кай також мріяв про дитину від Тін, але про це не говорять отак. Він не дозволить батькові чи ще комусь тиснути на неї. Утім, скандалу через це теж не вчинятиме.

Ю промовила:

— Любий, дай дітям спокій.

Однак сказала вона це не особливим тоном, тому Дзяньдзюнь пропустив її слова повз вуха.

— Тобі вже тридцять, — звернувся він до Тін. — Не затягуй!

Тін посміхнулася, але нічого не відповіла.

— Китаю потрібно більше таких розумних хлопців, як Кай, — не вгавав Дзяньдзюнь.

— І дівчат теж, батьку, — втрутився Кай.

Але Дзяньдзюнь хотів саме хлопчика.

— Я певен, Каєві більше хотілося б хлопця, — провадив він.

Ю зняла з плити пароварку, виклала пиріжки в кошик і подала чоловікові.

— Постав, будь ласка, на стіл, — попрохала вона.

Сама ж хутко виклала на одну таріль тушкованої свинини із зеленим перцем, а на другу — домашнього сиру й миску рису. Дзяньдзюнь хлюпнув собі ще байдзьову, всі решта відмовилися. Тін, з’ївши невеличку порцію, звернулася до Ю:

— Мамо, ваші булочки найсмачніші.

— Дякую, люба.

Щоб змінити тему онуків, Кай розповів Дзяньдзюню про резолюцію ООН, запропоновану президенткою Ґрін, і дипломатичні змагання за голоси на її підтримку. Дзяньдзюня це не вразило.

— ООН ні на що не впливає, — пирхнув він.

Традиціоналісти вважали, що єдиний дієвий спосіб владнати конфлікт — зробити це силою. Ще сам Мао казав, що