Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

— Схоже, в американців є прогрес, — невдоволено насупився By Бай. — Мене дивує, що мої люди не знали про це заздалегідь.

— Для справедливості слід зазначити, що в них немає тих ресурсів, якими володію я. Ми працюємо із секретними відомостями — така в нас робота.

— Ох ці американці! — сказав By. — Знають, що мусульманських фанатиків ми не любимо так само, як вони. Коли не більше.

— Значно більше.

— Сіньдзянські ісламісти — наша найбільша проблема.

— Згоден.

Вмить By Бай заспокоївся.

— І що нам робити? Це важливо.

— У відповідь на дипломатичну кампанію американців ми можемо запустити власну. Хай би наші посли спробували змінити думку нейтральних держав.

— Можна, — непевно протягнув By Бай. — Але президенти та прем’єр-міністри не люблять відступати від обіцянок. Це показує їхню слабкість.

— Бажаєте почути мою думку?

— Атож.

— Китайський уряд робить величезні інвестиції, вкладає мільярди доларів у більшість нейтральних держав, чиєї підтримки потребує зараз. Можна погрозити закрити проекти. Хочете новий аеропорт, залізницю, нафтохімічний завод — підтримайте нас або ж просіть грошей у президентки Ґрін.

By Бай насупився.

— Погрожувати нікому не потрібно. Ми не будемо шкодити власній програмі інвестування через якусь нещасну резолюцію ООН.

— Не будемо, але подіяти може вже сама погроза. А як треба — прикриємо один-два незначні проекти, суто символічно. Такі, що завжди буде легко відновити. Однак новина про скасування будівництва мосту або школи в одному місці налякає тих, хто очікує сучасної автомагістралі чи нафтопереробного заводу в іншому.

By Бай замислився.

— Це може подіяти. Гучні погрози, підтверджені замороженням кількох дрібних проектів, які легко відновити пізніше. — Він зиркнув на годинник: — Сьогодні в мене зустріч із президентом. Я перекажу ваші слова. Гадаю, ідея йому сподобається.

Кай теж так вважав.

Маневруючи на шляху до крісла нового лідера Китаю — процес навіть таємніший і підступніший за обрання нового Папи — Чень Хаожань примусив традиціоналістів думати, буцімто він на їхньому боці, та, обійнявши посаду, став ухвалювати більш прагматичні рішення.

Кай підвівся.

— Дякую вам. Переказуйте вітання дружині.

— Обов’язково.

Кай вийшов.

Із блискучого вестибюля набрав Пен Явень. Вона мала декілька повідомлень для нього, проте нічого термінового. Подумавши, що із самого ранку добре попрацював для батьківщини, він вирішив, що тепер може залагодити особисту справу. Вийшов із будівлі й попросив Монаха відвезти його на кіностудію «Прекрасне кіно».

Це була поїздка через усе місто, майже до самого Ґвоаньбу. Дорогою він думав про Тін. Кай пристрасно кохав дружину, але не завжди її розумів, а часом — як оце зараз — вона засмучувала його. Частково Тін зачарувала його невимушеністю, притаманною людям зі світу кіно. Йому подобалися їхня відвертість і розкутість. Вони постійно жартували, особливо про секс. Проте рухала Каєм і не менш сильна потреба: він мріяв про традиційну китайську сім’ю. І, хоч сказати Тін прямо не наважувався, хотів від неї дитину.

Однак сама вона про це ніколи не говорила. Тін насолоджувалась, як нею всі захоплюються, залюбки давала автографи. Компліменти напували її, а захват людей — годував. А ще вона обожнювала розкіш: мала спортивну машину, гардероб, повний прегарних речей, і заміський будиночок на острові Кулансу, біля берегів міста Сямень, за дві тисячі кілометрів від брудного пекінського повітря.

Вона не виявляла жодних намірів закінчувати кар’єру й ставати матір’ю.

Та потреба ставала дедалі гострішою. Після тридцяти їй буде важче завагітніти. Коли Кай про це думав, його охоплювала паніка.

Однак сьогодні він про це не казатиме. Наразі є серйозніша проблема.

Кай під’їхав до студії, перед воротами якої стояв невеликий гурт жінок, що тримали в руках книжки для автографів. Водій звернувся до охоронця, а прихильниці тим часом взялися заглядати в машину, сподіваючись упізнати зірку, а побачивши Кая, розчаровано відверталися. Піднявся шлагбаум, пропускаючи авто.

Монах добре орієнтувався в плетиві потворних промислових будівель. Уже звернуло за полудень, дехто повиходив на запізнілу обідню перерву: працівники кіно не мали нормованого графіка. Кай побачив супергероя, який їв локшину з пластикової тарілки, середньовічну царівну із сигаретою та чотирьох буддійських ченців, що грали в карти за столиком.

Машина проїхала кілька вуличних декорацій: секцію Великої китайської стіни із фарбованої деревини, яку підтримувало сучасне сталеве риштування, фасад будівлі із Забороненого міста і вхідні східці нью-йоркського відділку поліції з табличкою «78th Precinct»[2]. Кай обожнював це місце, де будь-яка фантазія перетворювалася на реальність.

Монах зупинив автівку перед схожою на склад будівлею з невеличкими дверима й написаною від руки табличкою «Кохання в палаці». Менш схожого на палац місця складно й уявити. Кай увійшов.

Йому був знайомий цей лабіринт коридорів із гримерками, гардеробами, кабінками стилістів та складами апаратури. Техніки в джинсах і великих навушниках тепло віталися з ним. Усі вони знали щасливчика-чоловіка головної зірки серіалу.

Каєві сказали, що Тін у звуковому павільйоні. Він рушив за звивистим жмутом товстих кабелів, що тягнувся за високими декораціями покоїв до дверей, червона лампа над якими забороняла вхід. Кай знав, що, коли не шуміти, зайти все одно можна. Прослизнув усередину. У просторому приміщенні панувала тиша.

Події серіалу розгорталися на початку вісімнадцятого сторіччя, до Першої опіумної війни, з якої почалося падіння династії Цін. Ті часи вважалися золотою добою, коли вченість, шик і багатство китайської цивілізації не знали собі рівних. Так французи ностальгують за версальським двором Короля-Сонця або росіяни — за дореволюційним Петербургом.

Кай упізнав декорації приймальних покоїв імператора. Там стояв трон під балдахіном, позаду — фреска з павичами та фантастичними рослинами. Усе це створювало враження неймовірного багатства, однак пильний погляд уловлював дешеву тканину й необроблене дерево, яких камера не передавала.

Серіал був родинною сагою, або «ідол-драмою», як зневажливо називали її інтелектуали. Тін грала улюблену наложницю імператора. На майданчик вона вийшла в гримі: біла пудра та яскраво-червона помада. Волосся їй зібрали у вигадливу зачіску, прикрашену діамантами — авжеж, фальшивими. Нібито шовкова сукня кремового кольору, розшита квітами й пташками в леті — насправді із синтетичної тканини з принтом. Широкий турнюр підкреслював тоненький від природи стан Тін.

Вигляд вона мала невинний і вишуканий, немов зроблена з порцеляни. За задумом, її героїня, попри показні чистоту й цнотливість, насправді була зовсім інакшою — неймовірно підступною, нечувано жорстокою і вибухово-сексуальною. Глядачі її обожнювали.

Тін грала головну конкурентку старшої дружини імператора, якої на майданчику не було. На відміну від імператора. Він сидів