Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

15 розділ

   Я нічого не відповіла, бо й сама не знала відповіді на це запитання. Чи хочу я дізнатися забуте минуле, якщо воно й справді існує? Звісно, будь-яка б людина на моєму місці хотіла б цього. Чи довіряю я цьому хлопцеві? Хочу вірити, але дикий страх і невідомість змушують насторожуватися.

   Але ж щось дивне всередині тремтіло, говорило, що йому можна вірити, от тільки доведеться бути дуже обережною. І навіть коли Ларіон почав знову до мене нахилятися, я автоматично сіпнулася, хотіла відвернутися, але він не дозволив цього зробити.

   Доторкнувся до губ ніжним поцілунком, ділячись своєю магією. Вона ковзала холодком по тілу, немов у пошуку чогось. Я здалася, відповіла на поцілунок, от тільки лише всього на мить, на секунду. А потім одразу ж відсторонилася.

   Я ненавиділа себе за це, докоряла, адже даю слабину, і хлопець це бачить, він це відчуває. Але ж боротися з цим усім чим далі, тим складніше. Не покидало відчуття, що все саме так і має бути. Він і я, разом, назавжди.

 - Якщо хочеш, можеш повертатися до себе, - Ларіон змахнув рукою і за метр від мене виник чорний овальний портал. Крізь нього я бачила свою кімнату і здивоване обличчя Ріни.

 - Але ж ти не можеш вторгатися на територію світлих, - я була здивована і навіть трохи налякана.

 - Раніше не міг, а тепер спокійно можу потрапляти туди, де перебуваєш ти. Адже ми пов'язані не тільки долею й обставинами, а й магією. Вона як орієнтир для мене, як яскраве світло в непроглядній темряві. І тепер я завжди зможу знайти тебе, де б ти не опинилася, - хлопець знову взяв мене за підборіддя.

 - Тоді я краще піду, - тут же відійшла від нього і попрямувала до порталу. Але перед тим, як увійти в нього, зупинилася і повернулася. - Але все ж, якщо я залишуся при своїй думці, і не важливо, що спливе з минулого. Ти ж не відстанеш від мене, так? - наші погляди зустрілися.

 - А ти впевнена на всі сто відсотків, що залишишся при ньому? Якщо чесно, то я в цьому глибоко сумніваюся. Так чи інакше, а ми з тобою будемо разом, - і посміхнувся, як хижак, що вже визначився з жертвою, і не віддасть її нікому.

   За секунду я вже стояла у своїй кімнаті, зіткнувшись зі здивованим і трохи настороженим поглядом подруги. Чомусь крім Ріни в кімнаті більше нікого не було. Як виявилося, вона повернулася за якимось конспектом. Але коли хотіла вийти, то портал одразу ж перегородив їй шлях, а по той бік вона побачила мене і Ларіона.

 - Усе добре? - тут же поцікавилася дівчина, помітивши мій розгублений і трохи переляканий вигляд.

 - Навіть сама не знаю, - відповіла, і тут же впала на своє ліжко. - Усе так різко змінилося і переплуталося. Мої почуття, моє минуле, мої думки, абсолютно все, - я подивилася на рудоволосу дівчину.

 - Тобі подобається Ларіон? - тут же поцікавилася Ріна. - Хоча, чому я ставлю такі дурні запитання. Він подобається багатьом студенткам, навіть із нашого факультету, - а потім схаменулася, навіть очі округлила й одразу ж сіла навпроти мене. - Пам'ятаєш сьогодні цю шатенку, яка обурювалася найбільше щодо твого майбутнього?

 - Так, пам'ятаю, - вона ж говорить про ту студентку, яка обурювалася, що я маю визначитися, де навчатимуся?

 - Ну так от, вона ж по вуха закохана в короля ворожого факультету. Я вже не пам'ятаю хто про це розповідав, але це правда. І саме тому вона обурювалася щодо тебе, - і замовкла, немов згадуючи, з чого й було розпочато цю розмову. - Тож, якщо що, ти не одна така. Чи причина в чомусь іншому?

 - Скільки б закоханих дівчат не було, але ж Ларіон вибрав саме мене, - видихнула я, дивлячись на розгублену Ріну.

 - Венді, ти що, закохана в цього хлопця? - вона запитально підняла брову. А я зам'ялася, бо сказала те, про що поки що навіть не замислювалася.

 - Не говори дурниць. Як можна любити того, кого зовсім не знаєш? - я хоч і намагалася виглядати незворушною й упевненою, та все ж моя розгубленість швидко далася взнаки.

 - Не знаю як ти, а я вірю в кохання з першого погляду, - спокійно відповіла дівчина.

   Наступного дня прокинутися було жахливо складно. Не знаю від чого це залежало, адже я виспалася і була готова до навчального дня як ніколи раніше. От тільки щойно піднялася, світ перед очима здригнувся, наближалося нове видіння.

   Знову огорнула густа темрява, а коли почала розсіюватися, я побачила величезну кімнату якогось замку. Здається, це була спальня, і тут жила дівчинка. Цього разу ноги не прилипали до підлоги, і я могла пересуватися. Але щойно зробила кілька кроків убік, як великі подвійні двері відчинилися.

   Повненька жінка силоміць заштовхала всередину приміщення маленьку дівчинку, яка ридала і просила її більше не чіпати. Я завмерла на місці, не розуміючи, що відбувається, а потім прислухалася до їхньої розмови. І те, що я почула, шокувало мене.

 - Скільки тобі разів повторювати, щоб ти не практикувалася в магії? - товстушка теж увійшла в кімнату і знову штовхнула дівчинку. Невже це і була я, тільки маленька?

 - Але ж я маю навчитися хоч чогось, - крізь сльози відповідала та.

 - Ну і чого ти доброго зробила? Виплеснула свою магію, проявила себе всьому світу, і тепер за тобою полює спадкоємець наймогутнішого клану темних, - жінка вдарила маленьку мене по обличчю так, що та навіть опинилася на підлозі, а на губі виступила кров.

 - Мама казала, що від долі не втечеш, і її треба зустрічати з гордо піднятою головою. Якщо це доля, то від неї нікуди не дітися. Та й хлопець він симпатичний, чому б... - ось тільки її перервали новим ляпасом.

   Потім жінка підняла дівчинку за шкірку і штовхнула в бік ліжка. Мене вони не бачили, і коли я підбігла, спробувала вдарити цю дамочку, тільки моя рука пройшла крізь неї. Правильно, це ж минуле, і я ніяк не можу на нього вплинути. Від усвідомлення цього навіть боляче всередині стало.

 - Сидітимеш тут, поки ми все не владнаємо. Твоя дурна матуся вже заплатила за свої прагнення до справедливості. І тепер тільки ми вирішуватимемо, що з тобою робити далі, - вона відійшла до дверей, але потім обернулася. - На кімнату буде накладено захисне заклинання, і, якщо ти спробуєш скористатися хоч якоюсь магією, ми про це дізнаємося, - і вже переступила поріг, коли маленька я їй відповіла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍