Людмила Черниш - Венді. Факультет світлих., Людмила Черниш

   Раптом він усе набрехав, і я бачу тільки те, що повинна бачити? Що, якщо найголовніші моменти так і залишаться невідомими? Здається, на моєму обличчі зараз читалося занадто багато нерозуміння і цікавості, а ще розгубленості.

 - Ти боїшся, - раптово заговорив хлопець, і я підняла на нього запитальний погляд. - Ти боїшся мене, боїшся магії, якою я володію. Боїшся осуду інших людей, і дізнатися справжню правду. Але ж вона тобі на багато що може дати відповіді. Розставити все на свої місця, і показати, хто для кого ким є.

 - Якщо чесно, я просто хочу повернутися додому. Я не просилася про вступ до цієї академії, і без того вистачало купи проблем...

 - Цей світ і є твоїм справжнім домом! - трохи розсерджено перервав мене Ларіон. І піднявшись, знову підійшов до вікна, над чимось замислившись. - Тебе викрали з цього світу і відправили в інший, де немає ні крапельки магії. Де твоя сила продовжувала спати. А я через це не міг тебе знайти, - знову повисло напружене мовчання.

 - Але чому все сталося саме так? Чому мене ховали, і чому ти так затято хотів отримати саме мене? - я допитливо дивилася на хлопця, що стояв біля вікна. Було дуже цікаво дізнатися справжні причини всього цього. Адже має ж бути якесь розумне пояснення.

 - Ти все дізнаєшся свого часу, поступово, звикаючи до інформації. А потім сама зробиш вибір, приймати правду або ж відкинути її. Сподіваюся, ти приймеш правильне рішення, і будеш із тим, кому ти завжди і належала, - він дивився так, що навіть холодок по спині пішов.

   І адже вірив усім своїм сказаним словам так, немов уже давно знає, чим закінчиться вся ця історія. Але мене це все не влаштовувало, лякало і розбурхувало. Що, якщо минуле мені зовсім не сподобається? Що, якщо реальність здасться якоюсь дикістю, або ж суперечитиме моїм нинішнім цінностям?

 - Але що ти робитимеш, якщо я залишуся при своїй думці? - я піднялася і відставила порожню склянку вбік. - Що, якщо навіть коли я дізнаюся всю правду, все одно не захочу бути з тобою, бути твоєю, і належати тільки тобі? - мені просто хотілося це знати, на той випадок, якщо все буде саме так.

 - Якщо в минулому ти мені не брехала, тоді я не сумніваюся в тому, що ти вибереш саме мене. Але якщо все виявиться брехнею, вигадкою або ж марнослів'ям... Все ж таки мені хочеться вірити в перший варіант. Я навіть не допускаю того, що все може бути інакше, - а потім підійшов до мене.

   Провів рукою по волоссю, доторкнувся до щоки, обережно взяв пальцями за підборіддя. Трохи підняв обличчя, нахиляючись. І коли я спробувала відвернутися, мені не дозволили цього зробити.

 - Ларіоне, я...

 - Ніколи, чуєш, ніколи не відвертайся від мене, - і раптом відсторонився, а я чомусь через це навіть засмутилася. - Якщо хочеш дізнатися минуле, тоді мусиш довіряти мені. Моя магія дозволить тобі повернути те, що так нахабно було вкрадено, - і так допитливо дивився на мене, а потім додав. - Ну так що, ти довіряєш мені?