Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Житла з кісток мамонтів також дають матеріал для уточнення картини світу в світогляді стародавньої людини. Як уже відмічалося, положення двох груп трубчастих кісток у четвертому Межиріцькому житлі відповідає лінії південь-північ. Лінія схід-захід фіксується двома великими бивнями, котрі лежать за межами житла в горизонтальній площині і звернені опуклими боками до споруди. Таким чином, споруда має чітке орієнтування в просторі по сторонах світу.

Існує думка, що уявлення про чотири сторони світу сформувалося тільки у землеробів енеолітичної доби (трипільців), де число чотири займало вагоме місце в трипільському орнаменті, але не стільки саме по собі, скільки як визначення чотирьох напрямків[34]. Водночас, як свідчать пам’ятки палеолітичного мистецтва, число чотири як складова частина семирахункової системи (3 плюс 4) відоме людині вже з пізнього палеоліту. Чітке орієнтування четвертого Межиріцького житла переконливо свідчить про знання палеолітичною людиною сторін світу, що природно і необхідно для орієнтування у просторі мисливців-збирачів, які мали систематично здійснювати маршрутні походи по території свого мешкання. Формування уявлення про чотири сторони світу, за думкою О. П. Окладникова, відноситься до мустьєрської доби.

Орієнтування у просторі природно передбачало усвідомлення порядку руху основних небесних тіл та знання прийомів підрахунку часу. Цій темі присвячено чимало наукових робіт. Більшість дослідників погоджується, що палеолітична людина використовувала місячний та сонячний календарі й володіла прийомами їхнього запису. На території України про це свідчить згадана вище реконструкція О. Маршаком складної гравіровки на уламку бивня мамонта з Межирічів та обидва браслети з Мізина. Числова формула гравіровки цих браслетів відображає місячний та місячно-сонячний календар[35].

Значно частіше трапляються прості зразки “рахівних лінійок”. До їхнього числа належать два уламки бивня з нижнього шару Кирилівського поселення, відкритих В. В. Хвойком. На одному з них прокреслено лінію, від якої під прямим кутом відходять 23 поперечні короткі рисочки, що разом утворюють щось подібне до лінійки. На другому уламку вирізьблено дві майже паралельні лінії довжиною 7 і 7,4 см. Від однієї з них у напрямку другої відходять дев’ять поперечних штрихів, утворюючи в сукупності візерунок, що нагадує драбину. Подібний до них уламок бивня мамонта з “рахівною лінійкою” знайдено в Гінцях. Тут групи коротких рисочок розділено довгими. В Сюрені фрагмент ребра благородного оленя орнаментовано кількома зігнутими лініями та чотирма рядами коротких, ритмічно розташованих насічок. Кількість подібних прикладів можна збільшити, ритміка насічок утворює стійкі групи по 3—5 одиниць та суми з різних комбінацій цих цифр. Простежується, зокрема, система рахування сімками (3 + 4) як чверть повного місячного циклу.

Особливістю археологічних джерел дослідження пізнього палеоліту України є брак залишків поховань стародавньої людини: відомі лише нечисленні та розрізнені фрагменти людських кістяків, знайдених у масі побутових решток поселень. Це передусім фрагменти черепних кісток (Чулатово І, Новгород-Сіверська, Анетівка II), зуби (Мізин і Пушкарі 1), уламки плечових кісток (Новгород-Сіверська, Кормань IV). Найзначніша знахідка — кістки лівої ноги молодого індивідуума в анатомічному порядку, знайдені в 20-тих роках на поселенні Городок (Волинь).

Незважаючи на нечисленність та фрагментарність знахідок, вони досить інформативні. По-перше, звертає на себе увагу розташування кісток. Вони ніяким чином не виділені з загальної маси побутових відходів. По-друге, більша частина знайдених кісток оброблена. Черепні кістки з Чулатово І, Новгорода-Сіверського обрізано по краю. Це дало змогу І. Г. Підоплічку припустити, що вони є фрагментами чаш із черепів. Надріз має також зуб з Мізина. Одна з трубчастих кісток кінцівки з поселення Городок була розбита на зразок того, як розбивалися кістки тварин для вилучення мозку, що є ймовірним свідченням канібалізму. По-третє, спостерігається певний відбір людських кісток: черепи, зуби, кістки кінцівок. Все це свідчить про те, що в даному випадку ми маємо справу не з залишками поховань. Навпаки, частина людських решток якимось чином була включена в господарський обіг, у повсякденне побутове життя членів первісної громади. Етнографічні відомості свідчать про те, що таке ставлення могло поширюватися на кістки як ворогів, так і родичів.

Брак пізньопалеолітичних поховань має щонайменше два пояснення. Перше — такі об’єкти поки що не знайдено. Друге — на нашій території тоді переважав такий поховальний обряд, який не залишав або залишав дуже мало слідів. Цікаво співставити ці відомості з територіальним розповсюдженням поховального обряду в попередню мустьєрську епоху. Поховання неандертальців на поселеннях відомі в Криму. Тут знайдено також поховання мезолітичної доби. Мезолітичні могильники виявлено і в степовій зоні України, близькій до Кримського півострова. Водночас на континентальній частині країни поодинокі кістки неандертальців, як і пізньопалеолітичних кроманьйонців, які знайдено не в зв’язку з похованнями, мають випадковий характер. Можливо, в цьому спостерігається якась історична традиція.

* * *

Однією з найскладніших проблем первісної історії є реконструкція світогляду апополітейних суспільств. Традиційно цей розділ духовної культури стародавньої людини реконструювався на відповідних джерелах сінполітейних суспільств, тоді як археологічні джерела репрезентувалися лише для ілюстрації створених таким чином моделей. Справді, етнологічні джерела свідчать про відповідність матеріального компоненту обряду певним світоглядним уявленням. Однак, як засвідчує досвід, залучення етнологічних джерел завжди здійснюється на користь запропонованих реконструкцій, що не робить останні більш вірогідними. Водночас археологічні джерела по цій проблематиці фрагментарні та неоднозначні, а різні форми стародавнього світогляду можуть мати близькі прояви у матеріальній культурі — і навпаки, що не дає можливості напевне реконструювати світогляд первісних людей. Тому під час реконструкції обрядових церемоній первісних суспільств особливого значення набуває контекст археологічних фактів.

Світогляд на початковому етапі свого розвитку оформився в первісних культах, які в палеолітичний час не чітко вичленовані з повсякденного життя громади. Відокремлені культові місця в чистому вигляді ще не набули розповсюдження, але культові ділянки простежуються в межах поселень, особливо в південній зоні.

Цікавий комплекс, пов’язаний з обрядово-театралізованими мисливськими святами, що відображають світосприйняття первісної людини, відкрито на пізньопалеолітичному поселенні Анетівка II. Розкопана частина поселення (понад 1500 м2) поділяється на два різноструктурних блоки: розлоге (близько 500 м2) макроскупчення кременю та фауни разом із значною кількістю кістяних виробів у східній частині поселення, а також ділянка, на якій було виявлено близько 40 відокремлених мікроскупчень — у західній. Вивчення структури та змісту мікроскупчень свідчить, що за період існування поселення вони були місцями білування туш бізонів.

На південній околиці макроскупчення знайдено коло, викладене 9 щелепами бізонів та густо пофарбоване в яскраво-червоний колір. Площа та ділянка макроскупчення з північного боку насичені кістяними виробами, кременем та фауністичними уламками. В одному метрі на північ від кола лежав череп бізона, пофарбований вохрою. Між черепом і колом у масі кісток