То Софія - З ним безпечно , То Софія

Я обіймала малу, її волосся пахло шампунем і дитинством. І в той самий момент, коли моє серце розслабилось — телефон вібрував у кишені. 

Я дістала його, очі ще сміялися. Але сміх згас одразу, щойно побачила повідомлення. 

> “То що, ти думаєш, він тебе захистить? Він не знає тебе, як знаю я. Але скоро дізнається.”



Номер знову невідомий. Я відчула, як холод пробігся хребтом. Тільки не зараз. Не тут. 

Я сховала телефон, підняла очі — Дамір уже дивився на мене. Його брови ледь зійшлися, він усе бачив. А я — знову вдягала маску. 

— Все добре, — прошепотіла я, навіть не вірячи собі. 

— Це він? — голос Даміра був рівний, але в ньому тремтіла гроза. 

Я кивнула. Не хотіла — але змогла. І це, мабуть, теж було сміливістю. 

Він встав, поглянув кудись у бік корпусу, а потім повернувся до мене. 

— Ми з цим розберемось. Але не ти сама. Не цього разу. 

І я знову повірила.