Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

- М? – злегка нахилив чоловік голову в бік.

- Не знаю, вчителю, - швидко випалив той.

- Та як же? Кому я більше всього приділяю уваги?

- Ну… Мені?

- Із ким частіше за все спілкуюся?

- Із іншими вчителями?

- А з учнів?

- Ну… Зі мною…

- А допомагаю кому найбільше всього?

- Ну… - сором’язливо заховав він очі.

- Якщо скласти усі ці знання, то хто виходить моїм самим улюбленим учнем?

Хаол почервонів, насилу намагаючись не видати потаємної усмішки.

- Не кради більше квітів, - потягнувся до нього Ракор та погладив рукою по голові. – Якщо Кайто це побачить – точно насварить та поставить під стіну. А я би дуже не хотів, щоб такий гарний хлопчик сидів покараний. Угу?

- Угу, вчителю, - радісно кивнув той.

- Добре, - прибрав він долоню. – А тепер йди на наступні заняття.

- Угу, - швидко кивнув учень та жваво втік.

Викладач провів його потішним поглядом. Глянув на квіти та підніс їх до носа, вдихнувши весняний аромат.