НМ - Нічні тварі , НМ

Ната підійшла до входу першою, відчуваючи, як повітря стає важким. Щось було тут не так — невидима сила тягнула їх в глибину, до самого центру цього кошмару.

— Ми маємо бути готові до всього, — сказала вона тихо. — І якщо ми не зможемо знищити це, ми залишимо тут частину себе.

Вони вирушили всередину печери. Крок за кроком, каміння, яке їх оточувало, ставало все темнішим, наче поглиналося невідомою силою. З кожним метром вони наближалися до самого серця цього проклятого місця, де все почалося.

Тіні почали ворушитися знову, але тепер вони вже не були безпомічними. Всі зрозуміли: битва ще не закінчена, і кожен з них повинен зробити свій останній крок.

Печера ставала все глибшою, і хоча в повітрі ще було відчуття темряви, вони вже не могли відступити. Джон відчував, як темрява намагається проникнути всередину його думок, намагаючись змусити сумніватися у своїй рішучості, але він стискував кулаки, повний рішучості. Він не дасть їй перемогти.

Єгор дивився вперед, його серце билося швидше, а кожен його крок був обережним, але впевненим. Він розумів, що це не просто фізична боротьба — тут треба було перемогти страх, який вони несли всередині.

— Всі готові? — запитав він тихо, перевіряючи погляди своїх друзів.

Ліка кивнула, стиснувши зуби. Хоча її тіло було втомлене, а в очах була відчутна жага до перемоги, вона не могла дозволити собі слабкість.

— Ми не можемо зупинитися, — сказала вона, вперто поглянувши на них. — Якщо це наша остання битва, то ми переможемо.

Наташине серце калатало в грудях, вона зрозуміла, що вона не тільки повинна побороти цей кошмар, але й знайти в собі останні сили, щоб допомогти всім вибратися з цього. Ритуал в книзі давав їм шанс, але й сам шлях, яким вони йшли, був сповнений випробувань, що ставали все важчими. Тіні і темряву важко було знищити одним лише світлом.

Вони наближалися до кінця печери, і повітря стало густішим. Важкі кроки відгукувалися в тиші, і раптом темрява вибухнула. Відблиски незнайомих тіней почали закручуватися навколо них. Але це було не просто примарне видовище. Це було реальне, зловісне присутність, що поглинала все навколо.

І тут вони побачили його. Силует, що стояв перед ними, був неприродно високим, його очі горіли червоним світлом, і його присутність була настільки важкою, що навіть найсміливіші відчували, як їх серце затуплюється від жаху.

Це був він — істота, яка породила тіні. Те саме зло, яке вони намагалися знищити.

Віка була першою, хто зробив крок уперед, з серцем, що билося не просто від страху, а й від гніву. Вони не могли просто так забути про те, що сталося, не могли відступити.

— Ти не переможеш нас! — вигукнула вона.

Всі вони розставилися в коло, готуючись до останньої битви. Всі їхні сили, вся рішучість, усі їхні бажання зійшлися в одному моменті. Вони не дозволять цій тіні знову захопити цей світ.

Джон кинув погляд на Нату.

— Ти знаєш, що робити, — сказав він, не питаючи.

Ната зібрала всі свої сили, зосередившись на ритуалі, який вже був у її свідомості. Вона почала промовляти слова, що звучали як стара заклята мова. Слова, які не просто проганяли темряву, а здатні були знищити її в корені. І з кожним словом, темрява навколо почала відступати.

Але істота в темряві не була готова просто так здатися. Вона вирвалася, її потужний крик віддався в печері, лунаючи на кожен крок. І це стало останнім сплеском зла.

Але у цей момент, як тільки темрява спробувала поглинути їх остаточно, кожен з них зібрав останні свої сили і зосередився на тому, що вони мали зробити — на зв'язку між ними, на силі їхньої єдності.

З останнім потужним рухом, що об'єднав усі їхні бажання і сили, ритуал досяг своєї мети. Тіні вибухнули, і світло наповнило печеру. Істота, яка була головним джерелом темряви, почала розпадатися, і разом із нею зникли й усі тіні, які її підтримували.

Тиша запала в печері, і темрява, що була її супутником, нарешті відступила.

Вони перемогли. Але щось змінилося всередині кожного з них. Вони залишили тут частину себе, але вони зробили це разом. І це давало їм силу для нового початку.

Джон підняв голову, дивлячись на друзів. Їхні обличчя були бліді, але в очах все ще горів вогонь.

— Ми зробили це, — сказав він, і на його обличчі з'явилася перша посмішка за весь цей час.

Ната глибоко вдихнула, відчуваючи, як сила покидає її.

— Так, ми це зробили. Тепер треба повернутися додому.

І хоча вони знали, що повернення буде не таким, як до цього, вони також знали, що вони перемогли найтемнішу частину їхнього шляху. І тепер вони були готові рухатися далі, разом.

З їхньою перемогою над темрявою та злом печера залишалася тиха, але відчуття того, що вони вийшли на новий рівень, не покидало. Їхні серця все ще билися швидше, відлунюючи від пережитого. Вони знали, що в їхньому житті все змінилося назавжди.

Вони почали рухатися назад, кожен крок по хрусткому камінню здавався довшим, ніж зазвичай, і повітря було наповнене якоюсь особливою тишею, наче весь світ зупинився, щоб відпочити від боротьби.

Єгор трохи відстав від усіх, відчуваючи, як важко йому йти після всього пережитого. Він не був слабким, але його думки вже блукали в іншому світі — він намагався зрозуміти, чи справжній це кінець, чи є ще щось, що вони не побачили.

— Це не просто кінець, — сказав він собі, звертаючись до своїх думок, — це ще й початок чогось нового. Ми більше не будемо такими, як раніше.

Ева, яка йшла поряд із ним, чула його слова і усміхнулась слабкою посмішкою. Вона теж відчувала зміни в собі. Ці події змінили кожного з них, поглибили їхню зв'язок і допомогли побачити себе і світ навколо по-новому. Всі вони стали сильнішими, і це був їхній справжній переможний шлях.