Гаррі Гаррісон - Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон

зробити, та понадіявся, що Мортон не надто заціпенів, щоб не вчинити так само. Їх було всього двоє: майор і охоронець біля дверей. Чи зможу я, вивівши з ладу майора, добратися до охоронця раніше, ніж він вихопить пістолет? Іще та проблема. Майор дивився на свій планшет. А тепер — хапай його!

Коли я хитнувся вперед, він підвів погляд. Охоронець теж дивився на мене. Я хитнувся назад.

— Я не знайшов вас в аеропорту, — заговорив майор. — Ви, певно, прилетіли більш раннім рейсом. Але в цих вантажних ордерах ідеться про двох капітанів. Хто цей лейтенант?

Вантажні ордери? Двоє капітанів? Я перестав крутити очима та нарешті примусив свій мозок працювати.

— Можливо, сталася помилка, сер. Сьогодні багато плутанини. Не дозволите глянути на ордери?

Він неприязно гмикнув і віддав їх. Я провів пальцем по списку викреслених імен до останніх двох унизу, ще не викреслених. А тоді повернув ордери.

— Помилка, як я й казав, сер. Я — капітан Дрем. Це — лейтенант Геск, а не капітан, як написано тут.

— Так, — погодився він і вніс зміни до свого документа. — Ходімо.

Ми пішли. За дверима стояла вантажівка, повна військових поліцейських — дуже огидне видовище. Майор заліз до кабіни (статус дає певні привілеї), а я повів Мортона до задньої частини машини. Ворушився я швидко, бо дещо побачив і сподівався, що цього не побачив майор. До нас прямували двоє офіцерів військової поліції, обидва капітани. Несхвально глипнувши на нас, вони пішли далі та звернули до КНО. Я несхвально глянув у відповідь, а зазирнувши до задньої частини вантажівки й побачивши, що серед штабних щурів, які там сиділи, немає офіцерів, змінив несхвальний погляд на сердитий.

— Це що таке — засідання дівочого клубу? — гарикнув я. — Посуньтеся, стуліть пельки та допоможіть нам.

Усе це було негайно виконано. Ми з Мортоном сіли на звільнену лаву, і вантажівка рушила вперед. Я поволі видихнув крізь зуби, не припиняючи шкіритися. Ми їхали крізь ніч, підскакуючи та хитаючись, і я почав відчувати неймовірну втому. День видався нелегкий.

— Капітане, ви знаєте, куди ми їдемо? — запитав дебелий сержант.

— Стули пельку!

— Дякую, сер.

Після такого дотепного діалогу запанувала тиша. Холодна тиша, що нікуди не поділася, коли ми зупинились і знову з’явився майор.

— Вилазьте, — наказав він. — Капітане, за мною.

— Приєднайся до цих бійців, лейтенанте, — сказав я Мортонові. Той пошкандибав за мною; його обличчя в яскравому світлі вуличних ліхтарів пополотніло від розпачу.

— Як, що, ковть, — прошепотів він.

— Накажи це зробити сержантові, — шепнув я у відповідь. — Переклади відповідальність на іншого, так заведено в армії.

Я почимчикував за майором, який уже зупинився перед входом до великої будівлі й перебирав ключі на величезному кільці. Я став вільно та кинув погляд на великі постери біля дверей. А тоді, зрозумівши, що вони тривимірні, в живому кольорі та із зображенням оголених молодих жінок, придивився краще. Вони рухалися, коли я рухав головою, і мене трохи захитало.

— Припиніть, капітане, — наказав майор, і я виструнчився, не зводячи сфокусованого погляду з вивіски «БУРЛЕСК НА БАЗІ: ТІЛЬКИ ДЛЯ ОФІЦЕРІВ». Майор узяв ключ, який шукав, і повернув його в замку. — Сьогодні вистави немає, — сказав він. — Ми зайняли цей заклад через екстрену нараду. Із найвищим рівнем безпеки. Мені треба, щоб у всьому театрі було чисто, щойно сюди дістануться технарі. І я справді маю на увазі «чисто». Із кожним технарем має бути військовий поліцейський, присутніх потрібно підрахувати, а відповідальним за це я призначаю вас. Зрозуміло?

— Так, сер.

— Я особисто перевірю, чи замкнено всі інші двері. До роботи, в нас усього година.

Я віддав йому честь, коли він завернув за ріг будівлі, та замислився, у що тепер встряв. Мої думки перервав гуркіт двигунів: на узбіччі переді мною зупинилася вантажівка. З кабіни вискочив сержант і віддав мені честь.

— І хто тут у нас? — запитав я.

— Фахівці з приладів, сер. Нам наказали...

— Не сумніваюся, що вам наказали. Вивантажуй їх і веди до інших.

— Так, сер.

Я потупав назад, до військових поліцейських, які виструнчилися у рівнесенький стрій, і показав пальцем на Мортона.

— Ви, лейтенанте Геск, станьте перед отим входом. Не пускайте та не випускайте нікого без мого дозволу.

Коли Мортон почав озиратися через плече, у мене обірвалося серце. Та, мабуть, згадавши своє нове ім’я, він отямився й побіг геть. Я повернувся назад і насуплено глипнув на військових поліцейських, особливу увагу приділивши сержантові, що стояв перед ними. Сивочолий, шкіра — як старий чобіт, рукав увесь у смугах і нашивках.

— Це ви старший унтер-офіцер?

— Так, сер.

— Гаразд. Річ ось у чому. Оті технарі зараз прочешуть цей театр. Мені треба, щоб кожного технаря супроводжував один військовий поліцейський. Треба, щоб кожного записували на вході й на виході, і щоб жодних помилок. А ще — щоб обшук був повний і неодноразовий, а в будівлі все стало чисто. Запитання є?

— Ні, капітане. Вони хутко виявлять для мене всю ка-гальню.

— Я так і думав. До роботи.

Він розвернувся на підборах, набрав повітря в легені та вибухнув таким потоком наказів, що з найближчого поліцейського злетів кашкет. Вони заворушились. Я відступив і схвально кивнув. А тоді потупав до Мортона та зупинився поруч із ним.

— Починається щось серйозне, — тихо промовив я. — За годину відбудуться таємні збори, а ми відповідальні за їхню безпеку. — Я пропустив повз вуха його зболений стогін. — Просто стій на місці, вдавай усім своїм виглядом військового та тримайся подалі від майора, коли він повернеться. Не знаю, як воно тобі, та мені це здається дуже цікавим.

Він застогнав ще раз, і я почимчикував оглядати приготування.

Техніки, закинувши собі на плечі рюкзаки, крутили ручки на панелях керування, що висіли в кожного з них на грудях. Один із них націлив свою паличку-детектор на бік вантажівки, і я вгледів, як підскочили стрілки на шкалах; із навушників, які він повісив собі на шию, долинув писк.

— Капітане. Тут якісь проблеми.

Я розвернувся.

— Що таке, сержанте?

— Цей каґалець каже, що в нього збій.

Тримаючи за передпліччя пополотнілого з вигляду технаря, він завзято трусив ним.

— Акумулятор, сер, — проскиглив той. — Перевірено... там збій... запобіжник!

— Заарештуйте його, сержанте.