Дуглас Адамс - Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі

— Можливо, — сказала вона, відкинувши назад волосся, яке було надто кучеряве, щоб його можна було відкинути як слід. — А може й ні. Я не можу цього сказати. Не моя це справа — знати, де він є. Відтепер місце його знаходження — виключно його справа.

Вона вийняла останню пляшечку з лаком для нігтів і різко закрила шухляду. Товста книга, що стояла в шухляді сторч, не дала шухляді засунутися. Дівчина ще раз спробувала стукнути по шухляді, але марно. Тоді вона вийняла книгу, вирвала з неї частину сторінок і знову поклала в шухляду. Тепер шухляда закрилася легко.

— Ви його секретарка? — запитав Річард.

— Я його колишня секретарка і не збираюся цього міняти, — сказала вона, рішуче закриваючи свою сумочку. — Якщо він воліє витрачати гроші на дурні дорогі таблички замість мені сплатити, то нехай так і робить. Ґречно дякую, але я цього не терпітиму. Добре для бізнесу, а як же! Добре для бізнесу — відповідати як слід на телефонні дзвінки, тож побачимо, як та латунна табличка з цим впорається. А тепер перепрошую, але я хочу бігти звідси.

Річард зробив крок убік, і вона вибігла.

— І скатертю дорога! — крикнув голос із кабінету.

Задзвонив телефон, і слухавка була миттєво взята.

— Так? — роздратовано спитав голос у внутрішньому кабінеті.

Дівчина повернулася по забутий шалик, але тихенько, щоб колишній роботодавець не почув. А потім пішла остаточно.

— Так, це холістичне детективне агентство Дірка Джентлі. Чим ми можемо вам допомогти?

Потік французької нагорі вщухнув. Настала напружена тиша.

Голос у кабінеті казав:

— Так, пані Сандерленд, правильно, важкі розлучення — одна з наших спеціалізацій.

Потім була пауза.

— Так, дякую вам, пані Сандерленд, але не настільки важкі, — слухавка була покладена на телефон, але відразу задзвонив інший.

Річард оглянув маленьку похмуру кімнату. В ній майже нічого не було. Пошарпаний стіл з дешевою стільницею, стара сіра шафа для каталогів, темно-зелений бляшаний кошик для сміття. На стіні висів плакат гурту «Дюран Дюран», на якому хтось квапливо написав червоним маркером: «Зніміть це, будь ласка».

Нижче іншим почерком було написано: «Ні».

Ще нижче перша людина дописала: «Наполегливо прошу зняти це».

Ще нижче друга людина написала: «Не зніму!»

Ще нижче: «Вас звільнено!»

Ще нижче: «Добре!»

На цьому це спілкування завершилося.

Річард постукав у внутрішні двері, але ніхто не відповів. Натомість голос продовжував:

— Я дуже радий, що ви запитали про це, пані Ролінсон. Термін «холістичне» стосується мого переконання в тому, що ми маємо справу з фундаментальним взаємним зв'язком усього з усім. Я не займаюся такими дурницями, як порошок для зняття відбитків пальців, аналіз ворсу з кишені та дурні відбитки підошов. На мій погляд рішення до кожної проблеми можна знайти в закономірностях і мережі Цілого. Зв'язки між причинами та наслідками дуже часто набагато складніші та непомітніші, ніж припускає наше грубе розуміння фізичного світу, пані Ролінсон.

— Дозвольте навести приклад. Якщо ви підете з зубним болем до акупунктуриста, він устромить голку в ваше стегно. Знаєте, навіщо він так робить, пані Ролінсон? Ні, пані Ролінсон, я теж не знаю, але маю намір з'ясувати. Приємно було з вами поспілкуватися, пані Ролінсон. До побачення!

Коли він клав слухавку, задзвонив інший телефон.

Річард прочинив двері та зазирнув за них.

Це був той самий Свлад або Дірк Челлі. Тіло в нього трохи покруглішало, очі та шия стали трохи червонішими, але загалом це було те саме обличчя, яке найкраще запам'яталося йому похмурою посмішкою, з якою власник обличчя сідав на заднє сидіння одного з чорних поліцейських авто вісім років тому в Кембриджі.

На ньому був старий світло-коричневий костюм, який мав такий вигляд, ніби в далекому та кращому минулому в ньому рубали ожину; червона клітчаста сорочка, що абсолютно не гармонувала з костюмом, і зелена смугаста краватка, яка не находила спільної мови ні з тим, ні з іншим. Також на ньому були окуляри з металевою оправою, які, напевно, хоча б частково були на носі для краси.

— А, пані Блатхол, яка це радість — знову почути вас! — казав він. — Я так засмутився, коли дізнався, що Тідлз померла. Яка страшна новина. Тим не менш, тим не менш… Хіба ми маємо дозволяти чорному відчаю приховати від нас яскравіше світло, в якому тепер перебуває ваша благословенна киця? Думаю, ні. Стривайте-но. Здається, я чую, як Тідлз нявчить саме зараз. Вона кличе вас, пані Блатхол. Вона каже, що в неї все гаразд, вона знайшла спокій. Вона каже, що матиме ще більший спокій, якщо ви сплатите по всіх рахунках. Це вам ні про що не нагадує, пані Блатхол? Здається, я й сам надсилав вам рахунок, ще й трьох місяців не минуло. Цікаво, чи не може він бути саме тим, що заважає її вічному спокою?

Швидким рухом руки Дірк поманив Річарда та попросив його подати йому зім'яту пачку сигарет, до якої він не зміг дістати.

— У такому разі, в неділю ввечері, пані Блатхол, о восьмій тридцять. Адресу ви знаєте. Так, я певний, що Тідлз буде тут, так само як і ваша чекова книжка. Ну то до зустрічі, пані Блатхол, до зустрічі!

Поки він прощався з пані Блатхол, задзвонив інший телефон. Він схопив його, водночас запалюючи сигарету.

— А, пані Соскінд! — сказав він у слухавку. — найстаріший і, дозвольте додати, найцінніший клієнт. Добрий день, пані Соскінд, добрий день! Шкода, але поки що, боюсь, жодної ознаки вашого юного Родерика, але пошуки стають більш активними, бо я переконаний, що вони наближаються до завершення, і я вірю в те, що впродовж кількох днів ми повернемо молодого шалапута до ваших рук, де він гарнесенько нявкатиме… А, так, рахунок… Я саме думав, чи отримали ви його.

Зім'ята сигарета Дірка виявилася надто зім'ятою, щоб її можна було курити, тож він притиснув слухавку плечем до вуха та понишпорив у пачці, шукаючи іншу сигарету, але там було пусто. Понишпоривши в шухляді, він вийняв папірець, уламок олівця, написав щось і передав Річардові.

— Так, пані Соскінд, — запевняв він слухавку, — я слухаю вас дуже уважно.

На папірці було: «Скажи секретарці, щоб купила сигарети».

— Так, — продовжував говорити в слухавку Дірк, — але як я впродовж семи років нашого знайомства вам уже неодноразово пояснював, пані Соскінд, я схиляюся до квантово-механічної точки зору. Моя теорія полягає в тому, що ваш кіт не загубився, а просто його хвильова функція тимчасово колапсувала, тож її треба відновити. Шредінгер. Планк. Тощо.

Річард написав на папірці «У тебе немає секретарки» та повернув його.