Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

його широких темних очах були сльози, а в голосі — жаль.

Але не запал.

— На війні помирають люди. Помирають діти. Тобі варто... от

чорт. Тобі варто жити далі.

— Ти не знаєш, — сказав Пракс. — Ти не знаєш, що вони

мертві, а поки не знаєш, ти їх кидаєш напризволяще.

Басія опустив очі. Його обличчя наливалося червоною барвою.

Він захитав головою, кутики його губ засмикало донизу.

— Ви не можете полетіти! Ви повинні залишитись і шукати

його.

— Не смій, — огризнувся Басія, — кажу тобі, не смій кричати на

мене в моєму ж домі.

— Це ж наші діти, і не можна так просто їх залишити! Який ти

після цього батько? Тобто, Господи!..

Тепер Басія нахилявся вперед, згорбившись над столом.

Позаду з коридору широкими очима визирала дівчинка на межі

зрілості. Пракс відчував, як усередині росте глибоке

переконання.

— Ви залишитеся, — тільки й сказав.

Тиша тривала три серцебиття. Чотири. П’ять.

— Про все домовлено, — відповів Басія.

Пракс його вдарив. Він зробив це несвідомо. Його рука

притиснулася до плеча, і кулак полетів уперед сам собою. Він

увім’явся в щоку Басії: його голова хряснула вбік, і він

похитнувся назад. Велет насувався на нього через кімнату.

Перший удар поцілив Праксу під ключицю, відштовхнувши

його, другий був у ребра і третій теж. Пракс відчув, як стілець

вислизає з-під нього і він повільно падає за низького тяжіння, не спроможний знайти опору. Пракс навмання замахнувся

і вдарив ногою. Він відчув, як потрапив у щось, але не знав, чи

це був стіл, чи Басія.

Він упав на підлогу, і нога Басії опустилася йому на сонячне

сплетіння. Перед очима завертілися зірочки й задзвеніло

у вухах. Десь удалині кричала жінка. Він не міг розібрати слів.

Але поступово зміг.

«Він збожеволів. Теж утратив дитину. Він збожеволів».

Пракс перекинувся і через силу піднявся на коліна.

Підборіддям стікала кров — майже напевно його власна. Всі

інші були чисті. Басія стояв край стола, стискаючи кулаки, з червоними очима і прискореним подихом. Між своїм

розгніваним батьком і Праксом стояла донька Басії. Він бачив

тільки її сідниці, волосся й руки, простягнуті долонями до

батька в універсальному жесті «стоп». Вона рятувала йому

життя.

— Ішов би ти звідси, брате, — сказав Басія.

— Добре, — відповів Пракс.

Повільно підвівся на ноги і пошкутильгав до дверей, усе ще

ледве переводячи подих. Він вийшов сам.

* * *

Секрет колапсу замкненої рослинної системи полягає

у наступному: слід остерігатися не того, що ламається, а принципу доміно. Уперше він утратив увесь урожай G. kenon від грибка, цілком безпечного для соєвих бобів. Імовірно, спори

прибули з вантажем жуків-сонечок. Грибок засів у гідропонних

установках,

насолоджуючись

поживними

речовинами,

призначеними не для нього, і змінюючи pH. Це знесилило

бактерії, які Пракс використовував для підтримки азотного

балансу, настільки, що вони стали вразливими до бактеріофага, який інакше їх не здолав би. Порушився азотний баланс

системи. Коли популяція бактерії повернулася до початкового

рівня, соя пожовтіла, розм’якла і зазнала непоправної шкоди.

Він звертався до цієї метафори, коли думав про Мей та її

імунну систему. Насправді проблема була малюсінькою.

Мутантний алель виробляв білок, який загинається наліво, а не

направо. Різниця в кілька пар основ нуклеотидів. Але цей білок

призвів до небезпечного зсуву в трансдукції сигналу до Т-лімфоцитів. Може, всі частини її імунної системи готові

відбиватися від патогенів, але без дози штучного каталізатора

двічі на день аварійний сигнал ніколи не пролунає. Це назвали

синдромом передчасного старіння імунної системи Маєрса-Скелтона, і попередні дослідження поки навіть не могли

визначити, чи був він поширенішим поза гравітаційним

колодязем Землі через невідомий вплив низької сили тяжіння

чи через те, що високий