Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

Стрікленд із групи забезпечення і догляду зник. Медсестра

Абуакар загинула.

Іншим родинам із групи доводилося долати власні трагедії.

Зник ла не тільки Мей. Катоа Мертон. Ґеббі Сольюз. Сандро

Вентісьєте. Він бачив, як страх та відчай, які волали у його

потилиці, відображалися на обличчях інших батьків. Через це

зустрічатися з ними було важче, ніж дивитися на тіла. Тому було

складно забути про страх.

Він усе одно продовжував.

Басія Мертон — Катоа-тато, як називала його Мей — був

чоловіком із товстою шиєю, і від нього завжди пахло м’ятою.

Його жінка була тонкою, як тріска, і її усмішка нервово сіпалася.

Вони жили за шість квартир від комплексу управління водними

ресурсами і за п’ять рівнів од поверхні. Їхня квартира була

оздоблена шовковою пряжею і бамбуком. Басія відчинив двері, не посміхаючись і не вітаючись. Він просто обернувся й пішов

у кімнату, залишивши двері відчиненими. Пракс поспішив за

ним.

За столом Басія налив Праксові склянку дивом не зіпсованого

молока. Пракс прийшов уже вп’яте відтоді, як зникла Мей.

— Отже, жодних слідів?

Це вже було майже не запитання.

— Жодних новин, — відповів Пракс. — Принаймні такі справи.

Десь у глибині квартири обурено закричала маленька

дівчинка, а за мить їй у відповідь піднявся крик іще молодшого

хлопчика. Басія навіть не подивився в їхній бік.

— Тут теж нічого. Вибач.

Молоко смакувало чудово — легке, свіже і лагідне. Пракс ледь

не відчував, як калорії і поживні речовини всмоктуються крізь

слизову оболонку рота. Йому спало на думку, що фактично він

може страждати від голоду.

— Надія ще є, — сказав Пракс.

Басія видихнув так різко, ніби ці слова ударили його під ребра.

Він міцно стискав губи і витріщався на стіл. Лемент голосів

з іншої кімнати переріс у гучне хлопчаче виття.

— Ми летимо, — сказав Басія. — Мій двоюрідний брат працює

на Місяці на «Магеллан Біотех». Вони посилають гуманітарну

допомогу, і, коли вивантажать медикаменти, звільниться місце

для нас. Про все домовлено.

Пракс поставив свою склянку. Здавалося, в навколишніх

квартирах усе замовкло, але він знав, що це ілюзія. Невідомий

тиск ширився його горлом, униз по грудях. Його обличчя

видавалося восковим. Він тілом відчув той спогад, коли його

жінка повідомила, що подала на розлучення. Зраджений. Він

почувався зрадженим.

— ...після цього ще кілька днів, — говорив Басія.

Він розмовляв, але Пракс його не чув.

— Але як же Катоа? — Пракс вичавив із себе крізь стиснуте

горло. — Він десь тут.

Погляд Басії злетів угору, а потім убік, швидко, як пташине

крило.

— Ні, його нема, брате. У хлопця було болото там, де мала би

бути імунна система. Сам знаєш. Без ліків йому ставало справді

кепсько через три, може, чотири дні. Мені треба дбати про двох

дітей, які в мене залишилися.

Пракс кивнув, за нього відповіло його тіло. Йому вчулося, ніби

десь у потилиці злетіло коліщатко. Візерунок бамбукового

столика здавався незвичайно різким. Запах льоду танув. Смак

молока киснув на язику.

— Ти цього не знаєш, — сказав він, намагаючись не

підвищувати голос.

Йому це не дуже вдалося.

— А я кажу, що знаю.

— Хто б... хто б не забрав Мей і Катоа, мертві вони їм не

потрібні. Вони знали. Вони мали би знати, що їм потрібні ліки.

І тому очевидно, що їх забрали туди, де їх можна дістати.

— Ніхто їх не забирав, брате. Вони загубилися. Щось сталося.

— Вихователька Мей сказала...

— Вихователька Мей була налякана до нестями. Весь її світ

обертався навколо того, аби переконатися, що малюки не

забагато плюють одне одному в рота, а тут за її дверима

почалася війна. Хто в біса знає, що вона побачила?

— Вона сказала, що це були мати Мей та лікар. Вона сказала, що лікар...

— І подумай, друже. Кажеш, що з них мертвих жодної користі?

Та ця станція по вінця забита мертвими, і я не бачу, щоб із цього

була користь. Це — війна. Падлюки розв’язали війну.

У